Телефон на тумбочці завібрував, порушуючи тишу недільного ранку в елітному київському новобуді.
Олена потягнулася до нього, але крізь залишки сну зрозуміла — звук не її.
Це телефон Олега. Він пішов у душ, забувши гаджет на видноті.
Спершу вона хотіла проігнорувати наполегливе дзижчання, але екран спалахував знову і знову.
Олена неохоче розплющила очі, взяла апарат і побачила на дисплеї сповіщення від контакту «Киця».
«Коханий, ти приїдеш? Я скучила. Чекаю на тебе в нашому гніздечку. Не заставляй кицю свою чекати».
Олена перечитала ці рядки тричі.
Киця? Гніздечко? Її чоловік Олег, зазвичай стриманий архітектор, називав її «Оленко» або просто на ім’я. Ніколи — «Кицею».
А їхнім «гніздечком» вона звикла вважати цей розкішний пентхаус, де вони прожили останні десять років.
Олена відчула, як крижана хвиля підіймається від п’ят до горла.
Руки зрадницьки затремтіли. Не вірячи своїм очам, вона провела пальцем по екрану.
Телефон, на її подив, не був заблокований — Олег часто забував про безпеку вдома.
Відкрилася переписка. Сотні повідомлень.
«Котик, ти найкращий у світі», «Котик, коли ми полетимо на острови?», «Котик, я купила ту саму білизну, яка подобалася тобі».
До тексту додавалися фото: молода блондинка, то в кафе на фоні заходу сонця в Одесі, то в коротких сукнях, то ще десь на відпочинку або каву п’є в кафе.
Олена відкинула телефон, наче той був розпеченим вугіллям.
Серце калатало так сильно, що, здавалося, от-от вискоче.
У горлі стояв залізний ком. Десять років.
В одному з повідомлень Олег написав:
«Кицю, ти не уявляєш, як мені пощастило. Десять років тому я зустрів тебе і зрозумів, що таке справжнє щастя».
Десять років. Значить, увесь цей час вона, Олена, була лише декорацією.
Десять років він брехав їй у вічі, обіймав її тими ж рукамиу, повертався додому з їхнього «гніздечка» і вдавав ідеального чоловіка.
Олена встала з ліжка й підійшла до дзеркала.
На неї дивилася сорокарічна жінка з втомленими очима та ледь помітними зморшками біля губ.
Колись вона була успішним арт-куратором, її прогнози щодо молодих художників вважалися пророчими.
Але заради сім’ї та стрімкої кар’єри Олега вона залишила галерею.
Вона створила йому тил, затишну оселю, де кожна деталь — від кольору штор до аромату свічок — була продумана для його комфорту.
Вона підтримувала його під час криз, пишалася кожним виграним тендером, була його совістю і натхненням. А він.
Двері ванної відчинилися, і в кімнату зайшов Олег, витираючи голову рушником.
Побачивши обличчя дружини та її погляд, прикутий до телефону на ліжку, він миттєво зблід.
— Оленко, я все поясню. Це не те, що ти думаєш, — почав він заїжджену платівку, яку в таких випадках вмикають усі чоловіки.
Але Олена зупинила його різким жестом.
У її очах не було сліз — вони випарувалися від внутрішнього жару. Тільки холодна, всепоглинаюча лють.
— Забирайся, — прошепотіла вона так тихо, що звук здався схожим на шипіння змії. — Щоб я тебе більше не бачила в цьому домі.
— Але, Оленко, послухай.
— Забирайся! Геть! — крикнула вона так голосно, що сама злякалася власного голосу.
Олег, не наважуючись на суперечку, поспіхом натягнув одяг і вилетів із квартири, навіть не взявши ключів від машини.
Залишившись наодинці, Олена нарешті дала волю сльозам.
Вона ридала від образи, від болю, від приниження.
Її світ, який вона так ретельно вибудовувала чверть століття (якщо рахувати з років їхнього знайомства в університеті), рухнув в одну мить.
Але коли джерело сліз висохло, на зміну їм прийшла холодна розважливість.
Вона не дозволить йому піти переможцем. Не після всього, що він знищив.
Олег мав заплатити за кожен день брехні. За кожну ніч, проведену з іншою. За її вкрадені кар’єрні роки та розбиті мрії.
Олена взяла себе в руки й почала діяти. Вона знала: помста — це страва, яку смакують холодною, з вишуканою сервіровкою.
Першим кроком став візит до адвоката.
Вона обрала Софію — жінку з репутацією «залізної леді» в сімейних справах.
Софія, вислухавши історію, навіть не здивувалася.
— Не подавай на розлучення зараз, — порадила вона. — Зараз ти — сповнена образи. Дай собі час охолонути. Нам потрібні не емоції, а докази. Повне фінансове досьє. Кожна копійка, яку він вивів із вашого бюджету на свою «кицю», має бути задокументована. Це допоможе нам не просто поділити майно, а залишити його з порожніми руками.
Наступний рік Олена вела подвійну гру.
Для Олега та друзів вона залишалася «мудрою дружиною», яка вирішила дати чоловікові другий шанс.
Олег, окрилений тим, що скандалу вдалося уникнути, розслабився.
Він став неймовірно щедрим, завалював Олену прикрасами та квітами, намагаючись відкупитися від власної провини.
А Олена тим часом вела свою тиху війну.
Вона найняла приватного детектива, який зібрав на Олега та його розлучницю Крістіну детальний звіт.
Виявилося, що «гніздечко» — це квартира в центрі міста, куплена на кошти з його рахунку, який Олег таємно поповнював роками, про який дружина нічого не знала.
Крістіна їздила на позашляховику, зареєстрованому на фірму Олега, і взагалі жила в розкоші за рахунок Олениної сім’ї (адже саме Олена свого часу допомогла Олегу отримати перші великі замовлення через своїх зв’язкових у світі мистецтва).
Паралельно Олена почала відроджувати власне ім’я.
Вона таємно зустрічалася з власниками галерей, брала консультаційні замовлення, формувала нове бачення сучасного українського арту.
Її талант нікуди не зник, він лише чекав іскри.
Через пів року вона вже мала контракти, що приносили їй дохід, більший за дивіденди чоловіка.
Олег нічого не помічав. Він був надто зайнятий своєю подвійною розкішшю та підготовкою до головної події — свого 50-річного ювілею.
Він хотів влаштувати грандіозний прийом у найкращому ресторані Києва, запросивши всю еліту міста: бізнес-партнерів, політиків, зірок.
— Оленко, ти маєш бути там королевою, — казав він. — Хочу, щоб усі бачили, яка в мене неймовірна жінка.
— Звісно, любий, — посміхалася Олена. — Я підготую такий сюрприз, який ніхто не забуде.
Настав день свята. Зал ресторану «Золотий Лев» сяяв від кришталю та квітів.
Гості прибували в дорогих автівках: пані в діамантах, чоловіки в ідеальних смокінгах.
Олег сяяв у центрі уваги, приймаючи дорогі подарунки та пафосні тости.
Олена з’явилася в розпал вечора. Вона була в елегантній чорній сукні від відомого українського дизайнера, яка підкреслювала її витончену фігуру.
Волосся було покладене у бездоганну зачіску, а очі горіли небезпечним блиском.
Вона справді виглядала як королева, що готується до страти.
— Моя зірко! — вигукнув Олег, цілуючи її руку перед спалахами камер.
Вечір йшов за планом. Але ось тамада оголосив:
— А зараз слово надається коханій дружині нашого ювіляра, жінці, без якої не було б успіху Олега — Олені!
Олена взяла мікрофон і вийшла на сцену. У залі запала тиша.
— Дорогий Олегу, дорогі друзі! — почала вона. — Сьогодні особлива дата. П’ятдесят років — це час підбивати підсумки. Коли чоловік має все: статус, дім, вірну родину. Я хочу привітати Олега з тим, як майстерно він будував не лише будівлі, а й складні лабіринти брехні.
У залі почулися поодинокі смішки — гості сприйняли це за дотепний початок тосту.
Олег задоволено посміхався.
— Я хочу подякувати тобі, Олегу, за останні двадцять років, — продовжила Олена, і її голос став твердим як сталь. — Дякую за те, що навчив мене: навіть найрідніша людина може бути чужою. Дякую за уроки виживання у світі, де відданість нічого не варта.
Посмішка почала повільно зникати з обличчя Олега. Гості перезирнулися.
— Я кажу про твій десятирічний проект під назвою «Киця». Про твою пасію Крістіну, яка зараз, напевно, дуже засмучена, що її не запросили. Про квартиру на Печерську, куплену за гроші, які мали піти на навчання нашого сина. Про подорожі до Ніцци, поки я чекала тебе з «робочих нарад».
Раптом на великому екрані за спиною Олени, де раніше крутилося слайд-шоу з дитячими фото Олега, з’явилися інші кадри.
Олег обіймає Крістіну на палубі яхти.
Олег передає ключі від машини молодій блондинці.
А ось — скріншоти банківських виписок та витяги з реєстру нерухомості.
У залі запала тиша. Гості з жахом дивилися то на екран, то на Олега, який став кольору попелу.
— Я цілий рік знала про це, Олегу. Цілий рік я дивилася, як ти поводиш себе з нею, як ти клявся в коханні їй. Я думала, що не витримаю, але я зібрала себе по шматочках. І сьогодні я повертаю тобі твій «ідеал».
Олена зняла обручку і кинула її в келих із ігристим, що стояв перед Олегом.
— Це мій останній подарунок. Завтра мої адвокати подадуть позов. Я заберу не просто половину — я заберу все. Крістіно, я знаю, що ти дивишся пряму трансляцію в Instagram цього закладу. Готуйся, судова повістка вже чекає.
Олена обвела поглядом еліту міста.
— Вибачте, що зіпсувала апетит. Але правда — це єдине, що варте святкування.
Вона впевнено зійшла зі сцени та попрямувала до виходу. Ніхто не промовив ні слова.
Тільки звук її підборів лунав у залі, наче відлік нового часу.
Олег втратив усе того вечора. Репутація в ділових колах була знищена — ніхто не хотів працювати з людиною, чиє брудне шмаття виставили на загальний огляд так ефектно.
Крістіна покинула його через тиждень, коли дізналася, що рахунки заморожені, а машина підлягає конфіскації.
Олена ж розпочала справжнє життя. Її галерея стала культурним центром країни.
Вона подорожувала, кохала і була коханою, але тепер вона знала головне: її щастя ніколи більше не буде залежати від чиїхось «котиків» чи «гніздечок».
Вона була вільною. І це була найсолодша помста.
Як ви вважаєте, чи вірно зробила дружина, що так помстилася, адже вона ще рік жила з чоловіком, знаючи про зраду?
Чи піти ні з чим і в нікуди було б не розумно, а так вона вірно вчинила, бо змогла багато майна забрати в чоловіка, зібравши всі докази і документи за цей час?
Фото ілюстративне.
