fbpx
Життєві історії
Олена пішла, залишивши мені записку на столі і дочку на додачу. У записці зазначалося, що я нічого в цьому житті не досяг. Якби не теща, то я навіть не знаю, як би я це пережив. І тут я нарешті зрозумів, що Марина Василівна для мене не теща, а справжня мати

Я одружився рано. Ріс я без батьків, тому виховувався я в дитячому будинку. Довгими вечорами я часто мріяв про свою родину, тому відразу вирішив створити сім’ю.

З батьками мені не пощастило – батька не було взагалі, а мама часто заглядала в чарку і для неї друзі були важливішими, ніж я. У підсумку мами не стало, а мене відправили в дитячий будинок.

Там я мріяв про те, що коли-небудь за мною прийде кілька красивих і добрих людей і забере мене додому. Але, на жаль, дім у мене так і не з’явився.

Після дитячого будинку я поступив на зварника в одне з училищ міста. А потім зустрів на вулиці симпатичну дівчину, на перший погляд добру і розуміючу. І якось між нами все відразу зрослося. Незабаром ми одружилися і почали жити у її мами.

Теща, до слова сказати, мені попалася чудова. Прийняла мене як рідного. З нею і поговорити можна було і посміятися. Та й Марина Василівна завжди могла дати слушну пораду. При цьому нітрохи не нав’язуючись.

Після закінчення училища мені вдалося влаштуватися зварювальником на завод. Зняли квартирку з дружиною, трохи згодом народилася дочка Алінка.

Начебто живи і радій. У мене, нарешті, була сім’я, про яку я так мріяв. Але раптом наші відносини з дружиною почалися сильно псуватися. Олена перестала зі мною розмовляти, на всі розпитування відповідала щось незрозуміле. І, врешті-решт, пішла, залишивши мені записку на столі і Алінку на додачу. У записці зазначалося, що я – нікчемна людина, яка нічого в цьому житті не досягла. І дочка, швидше за все виросте такою ж, тому вона їй не потрібна.

Я був розчавлений, моя самооцінка різко скотилася вниз. Якби не теща, то я навіть не знаю, як би я це пережив. Марина Василівна мене дуже підтримала і не дала мені впасти. Прийшла, посварила мене по-материнськи, змусила на роботу вийти, бо я тиждень не з’являвся після відходу дружини). Алінку теща взяла на себе. У садок водила, їсти готувала. Прала, прибирала, загалом, допомагала чим могла.

Одного разу я запитав тещу прямо, чому вона зі мною так возиться, адже її донька зі мною не живе. Теща подивилася на мене і відповіла: «Це Олена з тобою розлучилася, а не я», – жартома відповіла теща. А потім Марина Василівна мені зізналася, що вона хотіла б мати такого сина, а за свою дочку-вертихвістку їй дуже соромно.

Через пів року Олена повернулася і почала проситися до мене назад. Я уже був готовий прийняти її, але тут на шляху дочки стала мати. Вона мені просто сказала: «Синку, я їй не вірю. Обдурила один раз – обдурить і в інший. Тобі потрібна така дружина, яка дійсно буде тебе любити».

І тут я нарешті зрозумів, що Марина Василівна для мене не теща, а справжня мати: добра і турботлива.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page