Моя колишня однокласниця Олена вийшла заміж коли їй було 25 років.
Її чоловікові на той час був вже 30 рік, він був старшим за неї на 5 років, наче нормальна різниця у віці для сімейної пари.
Можливо, жінка поспішила з заміжжям, адже десь в душі розуміла, що чоловік був не зовсім готовим до сімейного життя, хоча вік говорив про протилежне.
Але Віктор досить таки звик за стільки років до самотнього життя, у нього не було ніяких серйозних обов’язків, йому так легко жилося.
Коли хоче, то їде на рибалку, або відпочиває з друзями.
Є бажання посидіти з друзями, сидить з ними до ранку і ніхто йому не телефонує, ніхто не просить їхати додому і зайвої роботи не дає.
І сама Олена, щиро кажучи, дуже сподівалася, що з роками Віктор зміниться, все зрозуміє і їх сімейне життя буде щасливим, а шлюб – міцним.
Адже рік тому у них з’явився маленький хлопчик, чудовий син про якого вони мріяли обоє.
Таким розумним росте хлопчик та гарним, справжня втіха і надія на батьків.
І вона жінка хороша – всьому вміє дати раду.
А от із заміжжям не пощастило, на жаль.
Коли Олена, нарешті, зрозуміла, що в сімейному житті з Віктором вона щастя не побачить, то було вже пізно – колисала свого синочка.
Врешті, навіть коли після народження синочка, чоловік не змінився абсолютно, на жаль.
Олена вже тоді сама подала на розлучення.
Спочатку їй важко було дуже з дитям одній, а згодом вона навчилася давати раду собі сама.
Часом було жінці дуже непросто, але коли була заміжня легше їй не було.
Минуло декілька років і до Олени став свататися її колега Євген.
Згодом Євген переїхав жити до неї.
Олена була на вершині щастя, коли б не син, адже син вже тоді став говорити, що йому не подобається вітчим.
Євген приділяв малому синові Олени Богдана достатньо уваги: гуляв з ним у вихідні, купував іграшки хороші та цікаві, проте неприязнь все одно не минала, з його сторони був лише холод і абсолютне нерозуміння.
Здавалося, що сам Богдан звик до того, що вся материнська увага була лише для нього, а тут ще чужа людина з’явилася поряд і тепер мама і йому увагу стала приділяти, і про нього дбає, і їсти йому теж готує.
І Богдан не поступався і не купувався ні на іграшки, ні на ігри.
А для самої Олени період, прожитий разом з Євгеном, видався справжнісіньким раєм.
Вперше моя колишня однокласниця саме з ним була щасливою, відчувала повноту життя, спокій, радість від тих днів, які провели разом.
Олена звикла, що весь час має все робити саме, не має ні допомоги, ні підтримки.
А з появою Євгена в її житті, вона нарешті відчула спокій, її нікуди не потрібно було бігти та спішити самій, адже Євген в усьому допомагав їй і підтримував чим міг.
Однак, зважаючи на невдоволення свого сина, адже він постійно ходив без настрою, завжди говорив, що Євген не подобається йому і жити поруч з ним він не хоче, жінка, все таки, розсталася з чоловіком заради свого сина Богдана.
Після цього вже не робила спроб влаштувати власну долю, думала, що не має права на особисте щастя, адже в неї є син і йому потрібно більше приділяти уваги.
Відтоді Олена повністю присвятила життя своїй дитині і ні про що інше більше не думала.
Роки минали швидко.
Згодом Богдан став дорослим.
Отримав Богдан, дякуючи мамі, хорошу освіту.
Зібрав документи на виїзд за кордон – і йому пощастило.
Так Богдан опинився далеко, поїхав в Англію жити, вирішив шукати своє щастя там.
Минуло ще декілька років.
Згодом він там зустрів свою долю.
Одружилися.
Згодом, одне за одним, народилося двоє дітей.
Роки швидко минали один за одним.
Олена відчувала, як старіє швидко.
Єдиною радістю тепер були короткі та дуже рідкі телефонні дзвінки з-за кордону, які щоразу ставали все рідшими і коротшими, на жаль.
Матір щоразу просила свого сина, щоб хоч раз приїхав і показав їй дітей, адже сумувала за найріднішими, а так хотілося хоч трішки побути поряд з ними.
Бо з того часу, як він покинув рідну хату, вони так жодного разу не бачилися.
Якби там не було, але вона відчувала, що невістка, що онуки її дуже далекі від неї, хоча вона сама тягнулася до них, але відчувала, що вони не мають таких почуттів до неї, наче чужа вона їм.
Відстань зробила своє.
З роками ще й син дуже віддалився. Богдан ніколи не цікавиться матір’ю особливо, розкаже щось про себе і кладе телефон.
Син казав, що часу на поїздки у нього немає і дорога надто дорого йому обійдеться.
Ну хоч раз за ці сім років – просила Олена. Однак син не піддавався на вмовляння матері, у нього своє життя, а вона не розуміє нічого і все.
Олена зрозуміла, що сина свого може й не побачити ніколи більше, ні невістки, ні онучат.
Вона ж віддала йому всі свої роки, все робила заради нього.
І що вона отримала на старість? Навіть дзвінки стали рідкістю – лише на великі свята.
Аж тепер матір збагнула, що допустила велику помилку, коли розлучилася з Євгеном, адже щиро кохала його, як і він її.
Не варто ніколи нехтувати власним життям заради дітей, адже вони в нашому житті тимчасові. Вони не оцінять ніколи, що батьки зробили для них.
Олена чудово розуміє, що сина зараз точно не повернеться з-за кордону, та й навряд чи в найближчі роки вона побачить своїх рідних.
Зараз могла б і до них з радістю поїхати, натякала синові не раз, сказала, що й паспорт закордонний зробить.
А Богдан мовчить, наче нічого не чує, прігнорував.
Виходить, хоч у неї і є родина в Олени, але на старості вона залишилася сама.
Тепер і не знає, як далі бути.
Що робити на старості, коли нічого вже не зможе робити сама?
Фото ілюстративне.
