Ірина вийшла заміж у двадцять вісім. Довго вагалася, бо знала: Олексій не вперше одружується. Йому було тридцять два, за плечима – розлучення, а ще маленька чотирирічна донечка Марійка від першого шлюбу.
– Ти розумієш, – говорив він Ірині, коли вони тільки почали зустрічатися, – я все залишив колишній дружині. І квартиру, і меблі, і навіть машину. Мені головне, щоб Марійці було добре.
Вона кивала, хоч і стискало серце. Хто зна, чи вистачить їй самої терпіння жити з чоловіком, у якого минуле – настільки близьке й відчутне. Але вона любила його щирість і те, як ніжно він говорив про дитину.
Коли вони одружилися, життя з перших днів не було легким. Житла свого не мали. Спершу тулилися в орендованій квартирі. Ірина часто ночами плакала: їй хотілося свого куточка, де кожна річ – власна, а не чужа.
Ірині потім дісталася квартира у спадок від бабусі, але Олексій не хотів там робити ремонт, не хотів вкладатися в чуже, тому вони це житло вирішили здавати.
– Терпи, люба, – заспокоював її Олексій. – Ми здамо мою квартиру, ті гроші підуть у кредит. Разом потягнемо і візьмемо свою.
Ірина вагалася, але зрештою погодилася. Вони оформили іпотеку, працювали, рахували кожну копійку, іноді відмовляли собі в усьому. І коли народилася їхня донечка Софійка, Ірина й зовсім забула про труднощі – дитина стала для неї цілим світом.
– Це для Софійки, – казала вона, дивлячись на стіни ще сирої новобудови. – Щоб у дитини було своє місце.
Роки йшли. Виплатили кредит. Зробили ремонт. Жили скромно, але щасливо. Софійка росла, Марійка теж іноді навідувалася до них у гості. Ірина завжди приймала її з повагою, хоча в душі відчувала якусь тонку ревність: чужа дитина мала і маму, і квартиру, а її Софійка — поки тільки мрії.
Коли їм вдалося купити другу квартиру, Ірина наче зітхнула вільніше.
– Ось тепер ми точно спокійні, – сказала вона чоловікові. – Ця квартира буде для Софійки. Бо Марійка вже забезпечена, у неї є мамина. А наша дитина має право теж мати своє.
Олексій не перечив. Він був радий, що дружина відчуває опору під ногами.
Минуло кілька років. Софійка закінчила університет, почала працювати. Ірина тішилася: дівчина росте самостійною, гордою, вдячною.
І тут одного дня Олексій повернувся додому з новиною:
– Іро, уявляєш? Марійка виходить заміж!
– Це добре, – усміхнулася Ірина. – Значить, життя йде вперед.
Він мовчав хвилину, потім додав:
– Я думав… Може, ми подаруємо їй квартиру? Ту другу.
Ірина ледь не впустила з рук кухонну чашку.
– Що?! Ту квартиру, яку ми купували для Софійки?
– Ну, – Олексій знизав плечима, – у Марійки теж нове життя. Хочеться допомогти їй з чоловіком стати на ноги.
– Але ж у неї є квартира! – голос Ірини затремтів. – Ти ж сам казав: усе залишив їй і матері. Тепер і цю забереш у нашої доньки?
В кімнаті повисла тиша. Софійка саме була в університеті, і це врятувало від ще більшої сварки.
Увечері Ірина довго мовчала. Вона згадувала всі роки: як вони сиділи без копійки, як рахували кожну гривню, як вона ночами шила, аби підзаробити. А тепер – подарувати все це чужій дівчині?
– Льошо, – нарешті сказала вона, – я не проти допомогти твоїй Марійці. Але не за рахунок нашої дочки. Бо справедливість має бути.
– Але вона теж моя донька, – вперто відповів він.
– Так. Але Марійка має свою квартиру. А Софійка поки не має нічого. Хіба ти цього не бачиш?
Він зітхнув. Йому було важко. Дві доньки, дві долі. І обидві він любив.
Розмова тривала тижнями. Ірина стояла на своєму. Софійка нічого не знала – Ірина не хотіла її втягувати.
Одного вечора вони з Олексієм знову сіли говорити.
– Послухай, – сказала Ірина спокійно, але твердо. – Ти хочеш бути справедливим батьком? Тоді подумай: чи справедливо забрати у тієї, яка не має, і дати тій, у якої вже є?
– Але ж вона моя старша… – пробурмотів він. – І до того ж, в тій квартирі живе моя колишня дружина з своїм чоловіком, дочці незручно жити з вітчимом, я би хотів, щоб вона почала своє сімейне життя з чистого аркуша, може їй пощастить більше.
— І що? Старша не означає «єдина». У кожної дитини має бути її право.
Олексій не мав інших аргументів, тому мовчав, але свого рішення так і не змінив, він вважає правильним – подарувати цю квартиру своїй старшій доньці, а поки їхня спільна дочка надумає виходити заміж, він ще сподівається назбирати грошей і купити ще одну квартиру.
А яка ваша думка збоку? Чи правий в цій ситуації чоловік?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
