Олександра з Ігорем побралися нещодавно і були безмежно щасливі. Ігор був керівником відділу, де працювала Олександра.
Розумний, завжди толерантний, красивий – він зводив з розуму усіх дівчат, які працювали на фірмі. Та Ігор вибрав Олександру.
Олександра була єдиною дочкою генерального директора фірми, проте цей факт сплив майже перед весіллям. Вона намагалася завжди бути скромною і ніколи не користувалася своїм становищем.
Молодята побралися і стали жити в невеликій двокімнатній квартирі в елітному районі міста. Житло нещодавно придбав Ігор.
Олександра вже кілька місяців спостерігала за чоловіком. Він ходив дуже сумний і задуманий, та й грошей в домі ставало менше.
-Коxанка!, – промайнуло в голові у Олександри. –Точно, он скільки дівчат сохне за моїм Ігорем.
Коли їй вже було не сила губитися в здогадках, Олександра прямо запитала чоловіка, що з ним.
Ігор ніби зрадів цьому запитанню. Таке враження, що і він сам давно хотів про це поговорити.
-Сашо, не знаю, як ти це сприймеш, але я не той, за кого себе видаю. Я зовсім не багатий і не успішний, як всі про мене думають.
Я – родом з невеличкого села, з дуже бiдної сім’ї. Мама все життя одна мене виховувала, а батька свого я взагалі не знаю. Там, в селі, я провів дуже бідне дитинство.
Щоб виpватися з цієї життєвої рутини, я багато вчився. Все, що я маю, я маю тому, що дуже багато працював над собою.
Як бачиш, я не принц з казки. А ще, у мене дуже xвора мама. Я зараз мушу їй допомогти, тому частину наших заощаджень я віддаю їй на лiкування.
Олександра слухала, не перебиваючи Ігоря.
-Знаєш, ти правий, – нарешті вона заговорила. –Ти – не принц з казки. Але ти – найкращий син і мій найкращий чоловік, якого я дуже кохаю. А твою маму ми завтра ж заберемо до нас додому.
Крім того, нам скоро потрібна буде нянька. Я якраз збиралася тобі сказати, що нас скоро буде троє.
Олеся Біла
