Ліда йшла до магазину. Раптом попереду з провулку з’явилася постать, що заточувалась з боку в бік. Вона відразу впізнала Сашка, колишнього зятя, зауваживши, що він знову нетверезий. Два роки тому він розлучився з її дочкою Любою. Дочка вже вийшла заміж удруге, виїхала жити до міста, і Сашко пристав у прийми. А от внучок…
Його шкода найбільше: залишився без тата. При згадці про Стасика запекло в душі. Малий так схожий на Сашка, і батьком для сина, слід визнати, зять був чудовим. Спочатку жили молодята біля неї, тож бачила, як радів Сашко народженню первістка, як вставав до нього вночі, поспішав з роботи, щоб не пропустити купання… А тепер… Джерело
Ліда рішучим кроком наздогнала зятя, що хитався на всі боки, і строго запитала:
— Чого це ти, синку, ходиш нетверезий?
Чоловік зупинився і спантеличено підвів очі:
— Мамо? Це Ви? А мене Оля вигнала! І Любі я не треба, і їй…
Ліда від того «мамо» аж здригнулася. Взяла чоловіка за руку:
— Нічого, синку, в житті всяке буває. Ти ще молодий, ще знайдеш свою долю. Тільки не пий! У тебе ж син! Це — назавжди! Сини швидко ростуть. Приїде Стасик у село в гості, а йому люди скажуть: «Бачиш, оно нетверезий пішов? То твій батько!»
Сашко вмить наче протверезів від тих слів. Посоловілі очі раптово потемніли, зійшлися брови на переніссі. «Не скажуть!» — видихнув хрипко і пішов, намагаючись триматись рівніше.
Пройшло багато років, життя проходило своє чергою. На подвір’ї посивілої Лідії приємна метушня. Приїхали дочка з зятем готуватися до весілля. Стасик, син, женитися надумав. Вирішили в селі відгуляти, бо в матері й двір просторий, і в дворі всього вдосталь: курей, качок, індиків. Кабанчик підріс. Чом не погуляти? Радіє село гарною нагодою. Олександр якраз із заробітків повернувся і все село гадало, чи запросить син рідного батька на весілля.
Стасик вибрав собі дівчину, мов квіточку. Білявенька, стрункенька, наче ромашка. І він біля неї — немовби з картинки: красивий, з чорнявим хвилястим волоссям. Гості не можуть намилуватися такою славною парою. Як виходять молодята на танець, старі з-за столів аж шиї витягують, а молодші й самі поспішають повихитуваться по-модному…
Весілля вдалося на славу, гості веселилися і говорили тости. Ніхто за тим і не помітив, як у двір заїхало новеньке, здається, щойно з салону авто. А з нього вийшов …Олександр. В руках у нього — великий букет. Радісно схвильований, урочистий він знайшов поглядом Лідію і рішуче попрямував до неї.
Від несподіванки навіть музики припинили грати. Гості зупинилися в танці. У повній тиші всі почули слова, сказані голосно, з притиском:
— Добридень, мамо! Прийшов подякувати Вам за науку!
Обійняв і поцілував Лідію, віддав букет і повернувся до молодят:
— Синку! — сказав тихо. — Пробач мені! Я не зумів бути поруч з тобою, але пам’ятав про тебе і любив тебе завжди. Ти допоміг мені спинитися на краю прірви. Ось тобі ключі, а он — машина. Вона твоя. Якщо можу ще чимось допомогти, буду радий. Тільки скажи.
Син стояв ошелешений. Гості схвально загомоніли. Жінки витирали сльози, а музики вдарили до танцю веселої. Олександра Лідія запросила до столу. Вона була щаслива від того, що у колишнього зятя все в житті склалося.
Світлана ТИМКО
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
