Олександр вважав, що йому дуже пощастило, коли на весілля тесть вручив йому ключі від новенького Жигуля. Та він про таке навіть мріяти не смів, пощастило так пощастило.
До того ж, Маринка у нього і красива, і розумна! Здавалося, он воно, щастя. Олександр просто не чувся від радості.
З автомобілем у них з’явилася нова можливість – дістатися додому до батьків, не турбуючись про поїздки на автобусі або про завантажені поїзди.
“Я зроблю тебе найщасливішою у світі, зі мною ти не будеш нічого потребувати” – обіцяв Олександр молодій дружині і щиро вірив, що саме так воно і буде.
Проте, мама Марини була проти того, щоб її чоловік зятю відразу машину дарував, вона вважала, що сім’я міцніша, коли подружжя разом усього досягають, а не отримують усе і зразу.
Олександр з Мариною вирішили залишитися працювати в селі, поблизу батьків хлопця. Це була можливість для них бути ближче до рідних, але водночас і шанс на нові починання в кар’єрі. Олександр влаштувався на роботу в сільськогосподарське підприємство, а Марина стала вчителем у місцевій школі.
Батьки Олександра підтримували їх на кожному кроці. Мати, Тетяна, була доброзичливою жінкою, яка завжди готова була допомогти синові та невістці. Батько, Ігор, працював механізатором, а також умів виправити будь-яку поломку і в машині, і у будинку, працюючи з різноманітними інструментами.
Він давно вирішив, що збудує для своєї родини будинок на два поверхи, щоб син з невісткою могли жити разом з ними.
Батько справився з завданням дуже швидко, бо мав і гроші, і все вмів робити своїми руками, так що молоде подружжя тепер мало не лише новеньку машину, але і просторий дім.
Незабаром у молодої пари народився син. Батьки з обох сторін дуже раділи появі внука. Вони були переконані, що роблять все правильно, коли аж так стараються заради щастя своїх дітей.
Але все змінилося, коли Олександр від «щастя» став заглядати у чарку. Спочатку це здавалось безневинним, але з часом стало набувати більш серйозних форм. Олександр почав пропускати роботу, йому все важче було зосереджуватися на виконанні обов’язкових завдань. Зрештою, він втратив свою улюблену роботу, через що ще більше став заглядати у чарку.
Марина трималася з останніх сил, її невеликої учительської зарплати ледве вистачало на те, щоб прогодувати родину. Та й чоловіка їй було шкода, вона вірила, що зможе його витягнути з того болота, в яке він вліз.
Зрештою, батьки Олександра знову виручили. Ігор, батько, влаштувався працювати в газовому господарстві, де платили найвищу зарплату в районі. Він не думав про свій вік, а працював, як і раніше, як молодий механізатор, і весь час намагався підтримати сина, на якого він так сподівався. Він навіть вирішив купити для Олександра коня, щоб той допомагав у домашніх справах, а згодом передав синові свою роботу в газовому господарстві.
Але Олександр не зміг втримати і оцінити навіть цього. Знову став пити, і знову звільнили його з роботи.
Одного разу до Марини приїхали її батьки, і коли вони побачили, як живеться її доньці, батько відразу спохмурнів і наказав Марині збиратися разом з дитиною.
Завів машину, яку колись зятю подарував, сватам подякував за те, що добре ставилися до його доньки, але сказав, що не дозволить, щоб його дитина свої найкращі молоді роки провела з таким чоловіком.
Олександр робив спроби повернути дружину, їхав до Марини в село, на колінах просив, зі сльозами на очах обіцяв, що зміниться, та тесть йому прямо сказав:
“Синку, коли змінишся, тоді і прийдеш”.
Марина з сином залишилася у своїх батьків. Довго була одна, і лише через 10 років вдруге вийшла заміж за хорошого чоловіка.
А Олександр і далі все більше котився вниз. Батько Олександра, який мав золоті руки, передчасно покинув цей світ, бо не міг змиритися з тим, що спричинив йому син.
Отак, здавалося, у людини все було для щастя – живи і радій. Та Олександр не зміг оцінити того, що дало йому життя.
Втрачено все – і щастя, і надії, і сім’я. А хто в цьому винен? Він сам, чи батьки, які занадто старалися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
