Олександр pозлучився з дpужиною, бо усі його pодичі ввaжали Анну некpасивою.А пoтім шyкав її багато рoків, щoб знову з нею одpужитися.
– Не пощастило Сашкові, – говорили родичі, – дружина йому дісталася негарна. Свекруха ж взагалі відверто говорила: – Аня нам породу псує; якщо діти в неї підуть, то не заздрю своїм онукам. Джерело
Була дівчина надто високою і обличчя красивими рисами не виділялося. Родичі не розуміли, що в ній Олександр знайшов.
А якщо розібратися, він і не шукав. Просто зустрів дівчину, яка вміла слухати, і з якою йому було затишно, ось і одружився. І жити-то почали добре, якби не родичі. Я б, наприклад, таких родичів на заслання відправляла, щоб не заважали молодим жити. Тому що їхня думка може зpуйнувати навіть гори Карпати, не кажучи вже про молоду сім’ю.
Спочатку Олександра все влаштовувало. Ішов на роботу – дружину в щічку – чмок! З роботи приходить – знову вітальне чмок! Аня від радості, як на крилах літає; Сашко гроші для сім’ї заробляє, мріють дім побудувати. Добре їм удвох, і ніхто не потрібен. Але рідні у Сашка було повно; майже щотижня день народження, ювілей, хрестини та інше. Олександра з молодою дружиною запрошували всі.
В гостях Аня відчувала, що розглядають її і обговорюють. Старші перешіптувалися, чому вона не по-селянськи худа. – У нас всі дівчата пишні, – говорила баба Марія, – а ця як голобля.
Після таких вечірок Аня стала соромитися і свого зросту, і своєї худоби. Вона була вище середнього – метр сімдесят п’ять, а Сашко метр сімдесят два. Раніше грала у волейбол і пишалася своїм зростом, а тепер висока, незграбна дівчина всіляко «зменшувала» свій зріст: поруч з чоловіком ходила без каблуків, плечі опускала, немов боялася виділитися.
Невгамовна Сашкова рідня, як та крапля, що камінь точить, при нагоді натякали про некрасиву дружину. І ось уже він сам починав шукати вади в дружині. Не минуло й півроку, як Олександр став задивлятися на гарненьких невисоких дівчат, а потім і зовсім погyлювати почав.
Так, здавалося б, через ніщо зpуйнувалася родина. Аня не стала теpпіти зpади чоловіка і пішла від Олександра. Родичі сказали: – Нічого, Олександре, іншу знайдеш, подумаєш, пожили кілька місяців, дітей все одно немає.
Аня поїхала з райцентру, де жила з Сашком, в інше село до матері. І після цього він не бачив її майже рік. За цей час симпатичний Сашко встиг подружити з трьома дівчатами і однієї розлученою жіночкою. Але ніхто йому не подобався. Точніше сказати, зовні подобалися, але для душевного комфорту ніхто не підходив: дратували вони його і не розуміли. Він за характером мовчазний, і якщо не захоче говорити, то краще його не чіпати. Тільки Аня знала, коли слово сказати, а коли промовчати.
Олександр став часто згадувати Аню; дізнався випадково, що вона з матір’ю в місто переїхала, і більше нічого про неї не чув.
– І чого я розлучився, – думав він, – Аня ж завжди мені подобалася.
Мати заспокоювала сина: – Знайдеться тобі дружина і розумниця, і красуня.
– А хіба Аня дурна була? – невдоволено питав Сашко у матері.
– Зовсім не дуpна, раз такого хлопця відхопила, ти у мене симпатичний, а вона тобі зовсім не пара.
– А де вона – моя пара? Куди не кинь оком – ніхто не подобається.
– Нічого, молодий, знайдеш собі.
Але час минав, а Сашко був один і вже давно сумував за своєю колишньою дружиною Анною.
У місто він їздив приблизно раз на місяць. А потім став частіше навідуватися, в надії, що зустріне випадково Аню, підійде до неї і скаже: – Здрастуй! Ось так зустріч! Як живеш?
І від цієї думки, що він може випадково зустріти Аню, у Сашка ставало тепло на душі, – майже так само, коли вони ще жили разом.
Одного разу проговорився він в місті весь день, але Аню не зустрів. – Звичайно, більше ста тисяч жителів тут, – де її тут шукати, – думав Олександр, виходячи з торгового центру.
І в цю мить назустріч йому йшла дівчина: висока, струнка, – вона йшла легкою ходою, а вітер розвівав її світле волосся.
Сашко остовпів: це була його Аня.
А далі сталося все, як і мріяв: – Здрастуй! Ось так зустріч! Як живеш?
Аня теж здивувалася, що зустріла колишнього чоловіка. Ніхто з них один на одного злоби не тримав, тому розговорилися як старі знайомі. Потім Сашко повів Аню в кафе і весь час дивився на неї, що вона навіть збентежилася:
– Ти якась підозріло красива, – із захопленням сказав він.
– Підозріло красива? – перепитала Аня. – Перший раз таке чую.
– Ще не така від мене почуєш, – похвалився Сашко, – я ж тобі слів красивих майже не говорив, а тепер хочу все сказати.
Але Аня поспішила, пославшись на зайнятість. І тут Олександр злякався: «А раптом у неї хтось є?» – подумав він. І до того йому страшно стало втратити її знову, що схопив Аню за руку і, дивлячись в очі запропонував: – Виходь за мене заміж!
