Олександр їхав додому втомлений, він і не помітив, як його автівка набирала швидкість. Чоловік пригальмував, адже лапатий сніг щедро сипав з неба.
“Сьогодні ж Святвечір”, – раптом пригадав Олександр. “Треба було б заїхати на кладовище, до мами…”
Чоловік звернув на іншу дорогу, щоб здійснити задумане. Мами не стало вже як три роки. Колись він завжди на Різдво приїжджав до неї. А зараз залишився зовсім сам.
“Подумати тільки, мені вже скоро 50… Коли то життя минуло? Жив наче на чернетку писав, а не встиг оглянутися, як уже і сам перетнув життєвий екватор”
Обабіч дороги люди продавали ялинки. Чоловік зупинився і купив одну маленьку, зроблену з гілочок, за 200 гривень. “Мама була б рада… Вона завжди любила прикрашати ялинку, для неї це було особливе свято”.
Перехожі усі кудись бігли, передсвяткова метушня дещо оживила думки Олександра, адже він останнім часом зовсім здав позиції. Він успішний, має дороге авто, будинок за містом, а щастя не має.
Дружина забрала доньку і вони поїхали в Польщу на постійне проживання.
“Я тебе не люблю і ніколи не любила”, – заявила Руслана.
“А чого ж ти заміж за мене вийшла? І жила стільки років зі мною?”, – слова дружини вразили Олександра.
Та Руслана лише розсміялася:
“Який же ти наївний, Олександре. Мені були потрібні лише твої гроші. Дякую, що забезпечував мене, а тепер я їду, там на мене чекає краще життя”.
Руслана через соцмережі познайомилася з одним багатим чоловіком і поїхала до нього в Польщу. Там у них все серйозно закрутилося. Вона вийшла заміж. Їхня вже майже доросла донька зробила свій вибір – вона хоче жити в Польщі разом з мамою.
Так Олександр залишився сам. Ще поки мама була жива, він їздив до неї в село, а тепер навіть нема до кого поїхати, мамин будинок стоїть в селі пусткою.
А він залишився самотній у своєму домі. Будинок залишився йому, але за це Руслані при розлученні він заплатив кругленьку суму.
І справа навіть не в грошах, справа у розчаруванні, яке відчував Олександр. Він в свій час вибрав “не ту”, і ось тепер платить за це.
Олександр народився в доволі бідній родині, його виховувала одна лише мама. Хлопець добре вчився, бо дуже хотів вирватися із злиднів. Після школи поїхав поступати в інститут. Там вивчився, став непогано заробляти.
Потім відкрив невелику власну справу, і був весь у роботі, адже хотів заробити гроші. Одружуватися Олександр не поспішав, він спочатку хотів стати на ноги, як він сам казав Оксані, дівчині з їхнього села, з якою він зустрічався кілька років.
Оксана була молодшою за нього на 6 років, любила його щиро, хотіла з ним сім’ю, дітей, але чекала, коли коханий зробить пропозицію.
Але дочекалася до того, що одного разу приїхав Олександр і повідомив, що з іншою мусить одружитися, бо вона від нього дитину чекає.
Після цього Оксана кудись поїхала, наче зникла з села, а Олександр одружився з Русланою, у них народилася донечка.
Сімейне життя у Олександра не складалося з самого початку, дружина постійно його картала, що грошей мало, хоча заробляв він навіть дуже непогано.
В невеселих думках Олександр підійшов до невеликого горбика землі, притрушеного білосніжною ковдрою із снігу. Чоловік обережно поставив ялину. Засвітив свічку. Глянув на портрет матері.
“Не добре ти, сину, зробив, Оксана тебе любила і чекала стільки років…”, – згадалися йому раптом мамині слова.
Важко зітхнувши, і промовивши молитву, Олександр пішов. Вирішив, що зараз ще заїде в магазин, може там є вже готова кутя, адже сьогодні Святвечір, в такий вечір навіть в ресторан не підеш, як він це завжди робив, адже це – родинне свято, і хочеться родинного тепла і затишку.
Надворі вже вечоріло. Раптом він побачив, що обабіч дороги йде жінка, і несе доволі важку сумку. Олександр зупинився і запропонував незнайомці, що може її підвезти.
І яким же було його здивування, коли він зрозумів, що це Оксана.
Вона теж була неабияк здивована. В машині вони розговорилися. Оксана розповіла, що багато років жила в Чехії, грошей трохи заробила, але ні сім’ї, ні дітей немає. Зараз приїхала додому на свята, але тут у неї вже нікого немає. Залишилася лише хата.
Олександр довго не думав, він запитав, чи не проти Оксана цей незвичайний вечір провести разом з ним. І вона відповіла, що не проти.
Вони зайшли в магазин, який уже майже зачинявся.
– У вас є кутя вже готова?
– Є. Якраз остання порція залишилася. Вам на двох вистачить, беріть, – посміхнулася продавчиня.
– І що, ми отак лише з кутею будемо святкувати? – запитала Оксана.
Продавчиня відразу зрозуміла, що тут відбувається щось незвичайне.
– А знаєте що, ось вам ще два пампухи, то я собі додому взяла кілька штук, але радо поділюся з вами.
Олександр з Оксаною переглянулися і посміхнулися. Вони відчували, що дива в їхньому житті лише починаються.
По дорозі Олександр ще зупинився на тому місці, де він купував ялинку для мами. Там теж уже продавець зачинявся, але ще одну невелику зелену красуню продав настирливому вечірньому покупцю.
Отак з невеличкої мисочки куті, двох пампухів і ялинки почалася нова щаслива різдвяна історія кохання. Дива трапляються, особливо на свята, варто лише у них вірити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
