Віра Данилівна поверталася з магазину. В руках у неї була сумка з хлібом та булочками до чаю. Вона неквапливо брела по вулицях свого рідного села. Поспішати їй було нікуди. Відколи не стало її єдиного сина, відтоді вона жила зовсім одна. Вона зайшла в будинок і тут раптом почула, що хтось стукає у вікно.
– Господине, агов! Вам, може, допомога якась потрібна? Я можу щось відремонтувати, якщо вам треба! – сказав Вірі Данилівні неголений чоловік, який стояв на порозі її будинку і дивився на неї з надією. Було видно, що чоловік дуже любить прикладатися до чарки. Але літня жінка все-таки його пошкодувала і попросила його відремонтувати їй паркан.
– А молоток і цвяхи у вас є?
– Повинні бути! Подивіться там, в сараї. Там інструмент мого синочка вже багато років без діла лежить.
Олег зайшов в сарай. Там він знайшов багато хороших інструментів, знайшов і цвяхи. Він вирішив все це вкрасти у літньої жінки.
«Все одно бабці це вже не знадобиться. А мені гроші потрібні» – подумав Олег.
Він відремонтував паркан, сховав інструмент, щоб вночі за ним повернутися. Коли він закінчив роботу, то Віра Данилівна запросила його в будинок, пригостила його молоком і булочками. Поки Олег їв, вона розповіла йому, що у неї був син, але багато років його вже немає. Відтоді вона і живе одна.
Олег зрозумів, що пограбувати стару жінку буде дуже легко: сусіди жили далеко, а в будинку нікого крім літньої жінки немає.
Коли Олег йшов, то Віра Данилівна йому раптом сказала:
– Там в сараї багато різних інструментів залишилося від мого сина. Ви заберіть їх собі. Мені ці інструменти не потрібні, а вам знадобляться. Я бачу, що Ви чоловік працьовитий, добрий.
Після цих слів так неприємно стало на душі у Олега: адже він хотів обікрасти цю добру жінку, а вона сама йому всі інструменти віддає.
Олег відмовився забирати інструменти.
– А може, Ви борщу поїсти хочете? Я його тільки вранці зварила, – запропонувала Олегові літня жінка.
Він подумав трохи і погодився.
Вони знову повернулися на кухню. Віра Данилівна насипала Олегу борщу, дала хліба. Він почав обідати. А вона тим часом сходила в кімнату і принесла звідти фотографію свого сина.
–Це ось син мій, Максим. Він офіцером був.
Олег подивився на фотографію і застиг на місці. Він відразу ж упізнав людину на цій фотографії. Це був той чоловік, який колись прикрив його собою. На його місці мав би бути він…
Олегові так соромно стало – адже він хотів пограбувати маму людини, яка йому життя врятувала. Подякував він Вірі Данилівні за обід і пішов. Вночі він поклав весь інструмент на місце.
Потім він почав часто приходити до Віри Данилівни і допомагати їй по господарству. Потім Олег взагалі кинув пити, на роботу влаштувався, став зовсім іншою людиною. Він взагалі перестав красти. Він знайшов людину, заради якої варто було змінитися і взятися за розум. Знайшов людину, заради якої, все-таки, варто було жити і жити гідно.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
