Минуло 9 днів як не стало Олега. Для Надії минула ціла вічність. Життя розділилося на до і після…
“До” – було 12 років щасливого життя з чоловіком. Будували хату, ростили донечку, мали багато мрій. І “після” – війна, яка забрала сенс її життя.
Олег пішов на війну добровольцем, через спеціально приїхав з-за кордону. Він був на заробітках останні кілька років, бо мріяли збудувати хату, щоб не жити разом з батьками.
Не було легко було Надійці донечку самій ростити, чоловік приїжджав всього два рази на рік – на великі свята. Але вони обоє знали, що все так не буде. От заробить Олег достатньо грошей, збудують свою хату, і заживуть собі щасливо.
Але війна зруйнувала всі плани. Олег відразу прийняв рішення. Надія плакала, бо як і всім, було страшно, та відмовляти чоловіка не стала.
І ось тепер вона вдова, а дитина – сирота. І нова хата стоїть пусткою. Тішить лише донечка, яка наче крапля води схожа на батька.
А Олег тепер лише приходить у сни. І постійно каже одне і те ж – не плач, Надійко, певно так мало бути…
Фото ілюстративне.