– З моїм чоловіком Миколою, ми познайомилися вже 25 років тому, причому, досить цікавим чином, – розповідає 50-річна Ірина. – Я йшла з тримісячною донькою в колясці, раптом посеред дороги переходу чую, щось тріснуло, і у нашої коляски відлетіло колесо. Ну, я розгубилася, заметушилася, не знаю, за що братися, коляска не їде. І тут чоловік, що йде позаду нас, мені допоміг – просто взяв коляску і переніс мені її на ту сторону, разом з дитиною.
– Це і був твій Микола тоді?
– Так, то і був саме він. Ходімо, каже, дівчино, зі мною, тут в ста метрах шиномонтажна майстерня, я там працюю. Полагодимо ваш мерседес, адже ви тепер без нього нікуди. А ви поки з дитинкою посидьте, почекаєте. Пішли, відремонтували вони нам з напарником коляску, щось там придумали і прикрутили, на знак вдячності Микола попросив мій номер телефону. Ну, тоді мобільного телефону у мене ще не було, я дала йому домашній. Дуже вже вдячна була, що коляску налагодили, та ще й безкоштовно, адже навіть копійки у мене за це не взяли. Не уявляла просто, як би я з донькою без тієї коляски на вулицю виходили.
На момент знайомства з Миколою Ірина жила з батьками і ростила дочку одна. Рідний батько дитини відразу її покинув, як тільки дізнався, що Ірина чекає дитину, але ж до цього обіцяв золоті гори.
Батьки жінку добре підтримали, спасибі їм, дали дах над головою і поділилися шматком хліба, але ж вони і самі були не багаті, одним словом, поділилися останнім, чим мали. На дворі стояла друга половина дев’яностих, і ситуація була вже трохи краще, ніж на початку десятиліття.
Але все одно Ірина з сім’єю жили, як могли на якісь смішні гроші.
Речі для дитини, наприклад, збирали всім миром – подруги, родичі, сусіди, знайомі з роботи. Хтось віддав коляску, хтось ванночку, хтось приніс чи передав повзунки і десяток пелюшок, з яких вже навіть застарілі плями не можна було випрати.
Одноразові підгузники вже давно не були якимось дивом, але Ірина про них і не мріяла, вони коштували захмарну ціну для молодої жінки. Всі гроші, що у неї були, йшли на харчування, і як жити далі, молода мати взагалі не уявляла собі, одна нідя на допомогу та підтримку батьків.
Так що веселий, працьовитий і впевнений в собі Микола з’явився в її житті дуже вчасно.
В цей же день ввечері він відразу і подзвонив Ірині, потім на наступний день, потім ще раз.
Якось швидко закрутилися стосунки, і вже через три місяці Ірина під смуток і вмовляння мами, адже вона була прооти, збирала в чемодан свої і дитячі речі – переїжджала до Миколи.
– Так хіба буває? – не приминяла вмовляти свою доньку мати. – Ви знайомі зовсім мало часу. Куди ти поїдеш з дитиною? Залишся! Нічого доброго з цього не вийде, от побачиш, ти ще згадаєш мої слова.
Але, на велике щастя, передбачення мами не збулися. Ірина переїхала до Миколи, і зажили вони досить непогано, а, можна сказати, що навіть дуже добре.
Микола оточив її турботою, до доньки ставився як до рідної своєї дитини, міг і нагодувати, і погуляти. І вночі вставав, і у ліжечка сидів, коли занедужала. Коли дитині виповнився рік, Ірина та Микола одружилися. Микола носив дружину і дочку на руках, здував з неї пилинки.
Просив народити йому ще одну дитину, і Ірина, ще недавно говорила собі, що більше ніколи, зважилася планувати друге дитя. Кому і народжувати, якщо не такому чудовому чоловікові і батькові, як її Микола.
Тільки от тут виникла проблема. Рік йшов за роком, а дитятки у них не було. І тільки коли старшій дівчинці, Оксані, виповнилося тринадцять років, а другу вже і чекати перестали, Ірина, несподівано, дізналася, що чекає дитину. А через певний час народила другу дочку – Світланку.
– Микола був щасливим, в обох дочках душі не чув! – розповідає Ірина. – Абсолютно ніяк їх не поділяв їх на рідну та нерідну. Грався, вчив кататися на велосипеді, плавати, пісні з ними співав, брав на риболовлю, причому, Оксану навіть більше: з’ясувалося, що Оксана відпочинок на річці з вудкою обожнює, як і микола, а Світлані це не дуже подобається. Звичайно, Оксана кликала Миколу татом, іншого вона і не знала. І в голову не приходило їй, що у неї може бути інший батько. А я теж не бачила сенсу про це говорити. Навіщо? Ми сім’я, все прекрасно у нас, у дітей є і мама і тато.
Коли Оксані виповнилося п’ятнадцять, а Світлані не було ще й двох років, Микола взяв в кредит квартиру, на етепі будівництва.
– Навіщо? – здивувалася Ірина.
– Ну як же, для дітей, щоб було, з чого життя починати! – пояснив тоді Микола.
Кредит чоловік платив сам – заробляв він добре, як на ті часи, і за десять років без великих зусиль виплатив борг за квартиру цілком.
– Зараз Оксані 25 років, у неї хлопець є, вони говорять про весілля, планують одружитися! – розповідає Ірина. – Я була впевнена, що куплену квартиру Микола готує для Оксани. Але яким було моє здивування, коли він повідомив, що оформить це житло на Світлану! А Оксані, каже, пізніше допоможемо на початковий внесок, якщо все буде добре. Ну, як? Світлані дванадцять років, вона ще в школі вчиться, а старшій доньці своє життя починати треба і жити окремо. Вона не може взагалі зрозуміти, чому так батьки вирішили?
Пояснювати дочці, чому так, Ірина не готова. У Оксани все життя був улюблений тато, якого вона обожнювала. А тепер що ж? Сказати, що це не так? Це буде недоброю новиною для дочки, Ірина знає точно.
Але, з іншого боку, і не пояснити ситуацію не можна. Оксана щиро не може зрозуміти, чому батько раптом прийняв таке рішення з приводу квартири. Можливо, справа в ній – це вона його чимось образила? Може, в зять не подобаєтьсятатові?
– Я Миколі кажу, що Світлані квартира поки не потрібна, заміж виходить Оксана, давай спочатку вирішимо її проблеми. А він мені заявив, що спочатку повинен вирішити проблеми рідної дочки. Квартира Світлані дістанеться, і крапка. Поки вона буде здаватися в оренду, а гроші Микола хоче відкладати Світлані на освіту. А, що стосується Оксани – їй він теж допоможе, у міру сил. Зараз немає впевненості, що матеріально все буде так само добре, як десять років тому. Тому квартиру микола обіцяти оксані не може. Може тільки допомогти з початковим внеском, якщо буде мати можливість.
Ірина зараз розгублена, жінка навіть не знає, що тепер робити. Як правильно вчинити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
