fbpx
Життєві історії
Оксана прийняла мене в Італії як найдорожчу людину, не кожна заробітчанка тут так зустріне свою рідну сестру. Роботу, як обіцяла, мені знайшла, і допомагала у всьому. Та вона просто не знає всю правду про мене

З Оксаною ми народилися і виросли в одному селі, разом в школу ходили, а потім майже одночасно два весілля справили. Спочатку я вийшла заміж, а згодом і подруга.

От тільки я одружилася з коханим, а Оксана – ні, і все через мене. Одним словом, маю великий гріх перед подругою і не знаю, як їй зізнатися в цьому, адже ми вже дорослі 60-річні жінки.

Я тоді зустрічалася з Миколою, хлопцем з сусіднього села. А його старшому брату Михайлу дуже сподобалася Оксана, і вони теж якийсь час зустрічалися.

Та я була проти, щоб Оксана виходила заміж за Михайла, навіть не знаю чому. Швидше за все то заздрість в мені говорила, адже Михайло вродою був красивіший, ніж мій Микола.

В їхньому селі жила моя бабуся, то ж я там часто бувала. Михайло писав Оксані листи, а я замість того, щоб передати подрузі, їх ховала, і так було все літо. Подруга журилася, чому коханий не пише, а я їй збрехала, що у Михайла інша є.

А потім за Оксаною став упадати сусід, от вона за нього заміж і вийшла, хоча і зовсім його не любила. Ми почали жити своїм життям, а Михайло у світи подався, багато років про нього не було нічого чути.

В Оксани з чоловіком життя не клеїлося ніяк. Прожили вони років 15, і вона залишила двох їхніх дітей на свою маму, а сама на заробітки в Італію подалася.

В мене в сім’ї все було добре, то ж їхати за кордон не було причини. Чоловік непогано заробляв, так що жили ми добре. Але рік тому мого чоловіка не стало. Єдиною опорою тепер для мене є наш син. Але на початку літа я дізналася, що у сина великі борги, він уже продав свою квартиру і все одно ще винен.

Справи не зовсім приємні, син не хотів мені до кінця розповідати правду. І я зателефонувала до Оксани, розповіла їй про свою ситуацію. Подруга сказала, щоб я приїжджала до неї, і вона знайде мені роботу. Так я зможу заробити за рік десять тисяч євро, і віддати борг сина.

Оксана прийняла мене в Італії як найдорожчу людину, не кожна заробітчанка тут так прийме свою рідну сестру. Роботу, як обіцяла, мені знайшла, і допомагала у всьому.

А якось днями подруга мені зізналася, що так і не змогла забути Михайла. Її чоловіка не стало років шість тому, вона зараз вдова, але про заміжжя навіть не думає.

Послухала я її і так мені соромно за себе стало. Це ж через мене у неї доля не склалася. Про Михайла я знаю тільки те, що він був одружений, недовго, має одного дорослого сина, зараз теж живе сам.

Виходить, якби я тоді не сховала ті листи, може у них обох доля і була б щасливішою. Сиджу тепер і думаю, чи можна зараз ще щось виправити, чи нехай вже буде як є?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page