Оксана повернулася з роботи дуже втомленою. Сьогодні у неї був насичений день, провести вісім уроків, перевірити всі зошити, підготуватися на наступний день. Але в такому ритмі жінка живе вже багато років. Цього року відсвяткувала двадцятиріччя своєї педагогічної діяльності. Особисте життя не склалося, то ж всю себе присвятила роботі, нещодавно навіть грамоту отримала з міністерства.
Жінка зробила собі кави – міцної і чорної, цей напій давав їй особливих сил. Оксана подивилася на календар і здригнулася – 18 травня, день який вона не може забути вже 20 років. Нахлинули спогади, важкі, але навіть через роки вони не втратили своїх барв.
Тоді Оксана була студенткою університету. Хороша дівчинка, яка жила рожевими мріями. Оксана рано залишилася без батьків, то ж саме життя змусило її швидко подорослішати. Все, що в неї залишилося, це невеличка двокімнатна квартира, яка потребувала капітального ремонту і мрія стати вчителькою, яка ось-ось здійсниться, адже Оксана – студентка четвертого курсу університету.
А ще, Олеся – сусідка і подруга Оксани. І хоч Олеся була старшою від неї на цілих 10 років, вони дуже здружилися і підтримували одна одну. Оксана часто приходила в гості до сусідки, щоб допомогти їй з малюком. Рік тому Олесю покинув чоловік, то ж вона сама виховувала сина. Оксана з Олесею часто сиділи вечорами і розмовляли про життя.
В один з таких вечорів до Олесі заїхав Артем. Це був її двоюрідний брат. Для Оксани це було кохання з першого погляду. Артем теж дуже захопився дівчиною. Вони почали зустрічатися, Оксана літала на крилах від щастя – для неї це було перше, справжнє кохання. Відколи не стало її батьків, дівчина ще не відчувала себе такою щасливою.
Артем жив в сусідньому містечку, але майже щодня приїжджав до Оксани. Так тривало більше пів року. Оксана вірила, що незабаром вони з коханим одружаться, Артем обіцяв, що влітку вони справлять весілля. І справив, але з іншою. Останньою про це дізналася Оксана від своєї подруги Олесі. Та таємничо кудись збиралася, а коли Оксана запитала, що за свято у неї, Олеся відповіла, що в суботу одружується її брат Артем.
У Оксани земля пішла з-під ніг. Олеся так просто про це говорила, наче й не знала, що Оксана не уявляє собі життя без Артема.
– А як же я? – ледь чутно промовила Оксана.
– А що ти? – відповіла Олеся. – Ти ще знайдеш собі когось, свого рівня. Розумієш, ти сирота, до того ж, вчителька. Сама подумай, ну яке майбутнє чекає Артема з тобою. А ось його наречена – лікарка, з дуже заможної сім’ї. Їм і квартиру, і машину батько нареченої обіцяв. То ж мусиш зрозуміти Артема – ти йому не пара.
Оксана не пам’ятає, як пережила ту суботу, коли одружувався її коханий. Лише запам’ятала дату – 18 травня. Далі рятувала робота, якій дівчина віддавала всю себе. Не зчулася, як пролетіло 20 років. Артема більше не бачила, лише чула від Олесі, що він щасливий і у нього народився син.
З Олесею теж бачилася рідко, лише по святах, коли вітали одна одну з днем народження чи іншими важливими подіями. Олеся ще раз вийшла заміж, в другому шлюбі у неї народилася донечка. А Оксана і досі була самотньою, прикривалася роботою, хоча справжня причина була у тому, що вона досі не могла забути Артема.
І ось сьогодні пролунав дзвінок. Телефонувала щаслива Олеся, запрошувала Оксану на весілля до свого старшого сина. Яскраво розповідала, яке гарне торжество планується і скільки буде гостей. Між іншим, обмовилася, що Артем з дружиною теж будуть.
Оксана поставила слухавку і не знала, що робити. В її душі було сум’яття – з однієї сторони варто було піти на весілля, привітати молодят, потішити своєю присутністю Олесю. А з іншої – там на неї чекала зустріч з Артемом. Оксана не була впевнена, чи зможе вона справитися з своїми емоціями, коли побачить його, щасливого у парі.
Настав ранок суботи. На Оксану дивилася красива сукня, яку вона придбала спеціально для торжества. Але сил піти на це весілля Оксана в собі так і не знайшла. Весь день пролежала на дивані. Навіть не варила собі сьогодні своєї улюбленої, міцної, чорної кави.
Щоб подруга не образилася, Оксана вирішила, що піде до них на наступні вихідні і привітає молодят, але на весілля піти вона не може. Проплакала весь день, згадуючи свою безталанну долю.
А в понеділок Олеся сама зателефонувала Оксані. Сказала, що так не робиться і вона її більше не хоче знати. Що з це за подруга така, яка не прийшла на весілля, розділити разом з нею радість від одруження сина…
Автор – Олеся Біла.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне – shutniki.club.
