Сватом буде колишній коханий.
Цей день був не схожим на всі інші. Настя забігла в кімнату і її обличчя світилося щастям.
– Мамо, присядь. Мені з тобою поговорити треба. Я заміж виходжу.
Оксана Петрівна, звісно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно.
– Може спочатку ти нас з татом познайомиш із своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися.
– Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його маєш знати, він з нашого села.
– І хто ж це?
– Дядько Артур, він син баби Насті, яка за мостом жила.
– Зачекай, зачекай…
Оксана раптом змінилася в обличчі і мало не зoмліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася в час своєї юності. Дядько Артур, та який же це дядько. Це ж її коханий Артур, який спочатку безмежно любив, а потім зрадив. Перед самим весіллям.
Оксана тоді ледь з розуму не зійшла, в інше місто подалася. В село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла Андрія, заміж вийшла, Настю народила. Життя ніби налагодилося, та біль, якого їй завдав Артур, не вщухав. Вона так і не покохала свого чоловіка, хоча була йому вдячною за все.
Чому, чому саме цей хлопець. Він же його син. Оксана жодного разу не бачила його, та всім єством вона була проти цього союзу. Це ж із сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зрадник Артур і його дружина розлучниця.
Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Оксани. Вона нічого не сказавши дочці, вийшла з кімнати.
Ввечері до них додому прийшов Стас, син Артура і майбутній наречений її Насті. Як же розуміє Оксана свою дочку, який же він красень. У нього Артурові очі, в які не закохатися просто неможливо.
Оксана жодним словом не обмовилась про те, що давно знайома з батьком Стаса. Всю ніч не спала, бо мучили жінку змішані почуття. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї доньки, а з іншого не хотіла родичатися з зрадником Артуром. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Настю заради молодшої вертихвістки.
Зранку пролунав дзвінок з незнайомого номера.
– Привіт, Оксано. Це Артур. Тільки не кидай слухавки. Мій син хоче одружитися з твоєю дочкою. Знаю, що причинив тобі багато лиха. Я за все заплатив сповна, бо живу своє єдине життя з жінкою, яку не кохаю. Розумієш, тоді я мусів піти, бо вона чекала дитину.
Та не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть казати їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок.
Оксана погодилася, понад усе на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. Справили гучне весілля, незабаром у молодят з’явилися діти.
Автор Олеся Біла.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
