Оксана і Сергій познайомилися дуже давно, коли дівчина ще була студенткою.
Сергій був старший за Оксану на 6 років, а його бабуся жила по сусідству з нею.
Для Оксани це була любов з першого погляду і вона вважала, що ці почуття взаємні.
Лише згодом дівчина зрозуміла, що помилилася у своєму обранцеві.
Вони зустрічалися близько року, а потім Сергій зробив Оксані пропозицію.
Закохані призначили дату сватання, подія мала відбутися в суботу.
Батьки Оксани готувалися до прийому сватів, але натомість наречений прийшов один.
Сергій сказав Оксані слова, які вона потім довго не зможе забути: «Наше весілля не відбудеться.
Від мене чекає дитину інша дівчина, Люба, ти її знаєш.
Вибач мене, не судилося нам бути разом.
У тебе все буде добре, я впевнений у цьому, а вона без мене пропаде. Я маю одружитися з нею».
В той день у Оксани пішла земля з-під ніг. Вона не знала, як жити далі, адже Сергій просто кинув її заради іншої.
Відтоді пройшло 15 років. Оксана заміж так і не вийшла. На її шляху зустрічалися чоловіки, але це було все не те.
З рідного містечка вона давно виїхала до столиці, втекла від колишнього життя.
Там вона знайшла хорошу роботу, а про минуле намагалася не згадувати.
Мама постійно нагадувала, що пора виходити заміж, адже вона так мріє про онуків.
Оксана була б рада здійснити мамину мрію, але їй так більше і не зустрівся той, за кого б вона хотіла вийти заміж.
А нещодавно Оксана приїхала в гості до батьків і домовилася про зустріч з подругою, з якою не бачилася багато років.
Софія була давно заміжня, виховувала трьох дітей. Час від часу вони з Оксаною зідзвонювалися, а тут при нагоді вирішили зустрітися.
Оксана не поспішаючи йшла на зустріч в кафе, погода була чудовою, адже на дворі розігралася весна.
Настрій був не дуже радісний, адже їй уже сорок років, а вона все одна. Жінка тихо брела, розмірковуючи про життя.
Їй набридла свобода, хотілося простого сімейного затишку і щастя. В такі моменти Оксані здавалося, що вона готова вийти заміж за першого зустрічного.
Вона прийшла в кафе раніше подруги і сіла за столик. Несподівано поруч вона помітила його.
Це був той самий Сергій, який багато років тому перевернув все її життя.
Чоловік сидів за столиком з своїм товаришем, але побачивши Оксану відразу підійшов до неї:
«Привіт, Оксано, як справи? Стаєш з кожним днем, все гарнішою, ніж раніше. Вибач мені за минуле, у мене все добре, син дорослий, я ним дуже пишаюся».
Від несподіваної зустрічі Оксана втратила дар мови. Сказала лише:
«У мене теж все добре. Ось зустрічаюся тут з подругою. Софією, ти ж пам’ятаєш її».
Сергій з другом пішли, а Оксана згадала минулі роки, і ту неприємну ситуацію.
Потім прийшла Софія, вони поговорити, згадали молодість і розійшлися кожна по своїх домівках.
На наступний день Оксані зателефонував незнайомий номер. Вона підняла слухавку і почула: «Добрий день, Оксано.
Мене звати Сергій, ми бачилися вчора в кафе. Я був з вашим знайомим на ім’я Сергій.
Я його добрий товариш. Він поділився історією, яка трапилася між вами багато років тому.
Я не розумію свого товариша, як він міг кинути таку жінку, як Ви?
Я хотів би запросити Вас завтра на каву.
Сподіваюся, Ви прийдете».
Оксана ще довго після цієї розмови не могла зрозуміти – що це було?
Потім вона вирішила, що, цілком можливо, це доля підкидає їй шанс нарешті бути щасливою.
Йти чи не йти?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
