fbpx
Життєві історії
Оксана і Іван подали заяву в РАЦС а вже в четвер Іван повіз свою обраницю знайомиться зі своїми родичами. Оксана хвилювалася чи правильне рішення вони прийняли – одружитися через місяць після знайомства. На це запитання дало відповідь життя – пара прожила разом понад тридцять років, і тепер щасливі ростять онуків

Оксана була скромною дівчиною, працювала вчителем молодших класів. Дівчині було двадцять вісім років, але заміж вона так і не вийшла. Весь тиждень вона була зайнята роботою і тільки на вихідних вона згадувала про те, що вона дуже самотня.

Одного разу в неділю ​​дівчина традиційно сумувала на самоті. По телевізору не було нічого цікавого, та й почитати у неї цікавого нічого не було. Вона сиділа в’язала нову пару шкарпеток і мріяла про те, що якби зараз в її двері подзвонив порядний і симпатичний чоловік… Ну а де ще вона може зустріти свою долю, якщо крім школи і дому вона більше ніде не буває.

Не встигла вона придумати закінчення своєї мрії, як несподівано пролунав стук у двері. Дівчина відкрила двері, а на порозі стояв приємний незнайомець, який тримав в руках букет квітів:

– Доброго ранку! Ми з вами особисто не знайомі, але я вас уже два місяці щодня супроводжую до роботи, а сьогодні наважився з вами познайомитися.

Оксана розгубилася і не знала, як реагувати на те, що її мрія несподівано здійснилася таким дивним чином.

– Я Іван, а Вас звуть Оксана, я вже дізнався.

Так несподівано почався перший в житті Оксані цукерково-букетний роман. Іван і Оксана зустрічалися щодня і щодня чоловік радував свою улюблену самими різними смаколиками.

Іван не був писаним красенем, але мав цілком приємну зовнішність. У свої тридцять чоловік був домосід за натурою, він обожнював читати або щось майструвати своїми руками.

Після тижня знайомства Оксана розповіла своєму кавалеру, що в наступну п’ятницю у її подруги весілля. Ще раніше вона розповіла подругам, що познайомилася з дивовижним чоловіком, якого звуть Іван. Подруги жартома сказали Оксані, щоб вона до п’ятниці не виходила заміж, так як раптом вона на весіллі ще з кимось познайомиться.

Здається, що Івана ці слова насторожили і він запропонував Оксані піти подати заяву в РАЦС.

– Але я ж тебе зовсім не знаю. Ми дуже мало знайомі! – відповіла Оксана.

– Однак я тебе знаю відмінно і вважаю, що ми ідеально підходимо один одному, – сказав Іван.

– Ти знаєш, я вважаю, що ми занадто поспішаємо. Я повинна подумати…

Але Іван був таким щирим, що вона і сама не знає чому, але відповіла йому згодою.

Вони подали заяви в РАЦС на наступний день, а вже в четвер Іван повіз свою обраницю знайомиться зі своїми родичами. Оксана на весілля подруги не змогла потрапити, але відразу ж після закінчення навчального року вони відсвяткували власне весілля.

Можна було б припустити, що спільне життя молодих людей, які так швидко одружилися, не пізнавши один одного, могло виявитися дуже коротким, але це не так. Зараз у подружжя вже двоє дорослих дітей, четверо онуків і вони збираються відсвяткувати тридцятирічний ювілей подружнього життя.

І хто після цього буде сперечатися, що якщо це доля – то її не обминеш.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page