Ще коли Оксана працювала продавцем в сільському магазині, мріяла поїхати в Італію, де вже багато часу заробляла її найкраща подруга Тамара.
Тамари не було вдома місяцями, а потім вона поверталася в дорогих шубах, гарних пальто, привозила хороші гроші. Дітям подруга придбала по хорошій квартирі, а її хата – мало не найкраща в селі.
Тамара постійно говорила, що сидіти в селі не збирається, можливо, десь на старості повернеться в хату, бо зараз, поки ще молода, то зрозуміла, що за кордоном люди живуть набагато краще, тому на городі вона працювати не буде. Краще працюватиме за кордоном, там платять краще, та й життя можна побачити хороше. А що побачиш в селі?
Оксану чоловік залишив 7 років тому ще з малими дітьми на руках. Він відразу одружився і кудись вони виїхали. Жінка навіть не знала куди, але ні рідні, ні знайомі давно не бачили його, кажуть він почав нове життя.
І коли в магазині вчергове списали зіпсовані продукти на заробітну плату Оксани, то вона твердо вирішила, що більше так жити не хоче. Якщо хтось поруч купається в багатстві та достатку, вона теж так хоче.
Оксана ввечері пішла до мами і стала просити посидіти з дітьми. Тетяна Петрівна все немолода жінка, та й не уявляє вона, як це сидіти з малими дітьми самій вдома, вони ж до школи мають ходити, ще й в молодші класи.
Оксана стала щиро вмовляти маму, говорила, що їде всього лише на короткий час, приїжджатиме дуже часто, одяг та речі сама купуватиме дітям.
Оксана таки поїхала, а діток відвезла до мами, добре, що та недалеко від школи жила.
Як і всі українки, які їдуть працювати в Італію, Оксана вірила, що це не надовго, що вона заробить грошей і вже скоро повернеться додому багата та щаслива.
Минали місяць за місяцем, а вона про повернення додому назавжди навіть не думала. Тетяна Петрівна постійно телефонувала своїй доньці, скаржилася, що їй важко, що діти сумують, часто недужають.
Оксана, звичайно, приїжджала додому, привозила дітям одяг, гостинці, мамі залишала гроші і їхала знову, обіцявши скоро повернутися назад. Рідні вірили і чекали.
А потім Оксана зустріла Альберта. Він дарував розкішні квіти, водив у кафе, говорив, що кращої жінки ніколи й не зустрічав. Минав час, Оксана все рідше їздила в село, а мамі про чоловіка навіть не розповідала.
Альберто теж нічого не знав про родину Оксани, про своїх дітей вона теж ніколи при ньому не згадувала.
А нещодавно Оксана дізналася, що чекає дитину. Альберто теж дуже зрадів цій новині, запропонував їй вийти заміж.
Жінка хотіла спочатку розповісти про дітей, а потім засумнівалася, боялася, що батько дитини відмовиться від неї. Вирішила зробити все, щоб він не дізнався нічого про її родину, вважає, що має право на своє жіноче щастя теж.
Жінка вірить, що згодом прийде час і вона обов’язково розповість, забере дітей до себе і будуть вони жити щасливою родиною. Але не зараз, трішки пізніше, поки вона зачекає.
Оксана не знає чи робить правильно, але вона хоче бути просто щасливою жінкою. Гроші мамі пересилатиме й далі, а в село приїде з дитятком, коли настане час. Це раніше вона завжди думала, що скажуть люди, а зараз навчилася жити по-іншому, навчилася жити для себе. А далі – як життя складеться. А так буде добре усім.
Іноді приходять сумніви. Але чи варто розповідати чоловікові зараз правду? Чи буде від цього щасливий хоч хтось?
Фото ілюстративне.
