– Чесно кажучи, зараз я геть нічого не розумію, чи це мені так щастить, чи народ зараз такий пішов, особливо молодь! – сумно говорила подрузі повна жінка років 50-ти в недорогому і неновому пальто. Жінки сиділи вдвох на задньому сидінні напівпорожнього приміського автобуса. – Другі орендарі вже з’їжджають ось так не по-людськи! Марино, якби ти бачила, в якому стані вони залишили мою квартиру! Я навіть плакала через це вчора, чесне слово!
Автобус зробив крутий поворот, і габаритна оповідачка, що сиділа скраю, виставила в прохід ногу в поношеному черевику – щоб не злетіти з сидіння. Видно було, що жінка живе не в повному достатку.
– Що, все так погано зовсім? – співчутливо запитала жінку її подруга.
– Ой, Марино! Навіть гірше, ніж ти думаєш! Ось ніби люди інтелігентні вони обоє, він юрист, дружина у нього вся з себе, в шубі норковій, машина дорогуща – великий джип. Але в квартиру після них увійти не можна! Сморід і бруд скрізь! Підлога вся липка, таке відчуття, що за два роки жодного разу не мили. Плита залита суцільно, не видно білого кольору! Мийка не тече, зливи не працюють. Холодильник просто в невимовному стані, в ванну я вчора зайшла, подивилася і просто відразу вийшла! Сміття – я не знаю, таке відчуття, що останній місяць не виносили навмисно, перед тим, як з’їхати від мене.
– Треба ж. Розгрібати тепер доведеться тобі після них не один день, напевно. Я тобі співчуваю, навіть й не знаю чим тобі зарадити.
– Марино, я вчора почала вже прибирання, а потім думаю, ні, тут самотужки не впоратися. Минулого разу я реально кілька днів відмивала квартиру. Цього разу здалася. Знаєш, такі подвиги мені вже не по роках, давно я не молода! Викликала клінінгову бригаду. Сьогодні вони з ранку заїхали туди, і цілий день відмивали мені все, хлопець і дві жінки, з драбинами, із спецзасобами та різними щітками. Цілий день! Ну от як так можна все запустити?
– Ну так не своє, і не шкода твоїм квартирантам, мабуть. Вони знають, що ти сама розгребеш.
– Марино, у мене таке в голові не вкладається, правда. Ми з чоловіком в юності теж квартири орендували, поки своїм житлом не обзавелися. Скільки разів з’їжджали – я завжди залишала квартири і кімнати в ідеальному стані! Мила, чистила – ще ретельніше, ніж для себе. Просто від сорому б крізь землю провалилася б, якби за моєю спиною залишилося таке! А тут – в порядку речей, ніхто й оком не моргнув.
– Може, вони мстилися тобі за щось і дійсно зробили все навмисно?
– Та ні! Нормально ми розійшлися, наче, з ними. З їхньої ініціативи, обставини у них змінилися. Я до того, що я їх не виганяла їх, не ображала. Правда, заставу тепер не віддам. Піде на покриття витрат по клінінгу. А як вони думали? Мені здається, це справедливо. Я за них зробила лишню роботу.
– Звичайно, справедливо, навіть не думай віддавати їм ті гроші! Невже ще заставу повертати таким! Безсовісні! Слухай, давай тут на площі вийдемо? У магазин зайдемо по дорозі.
Дві жінки піднялися і через хвилину вийшли на найближчій зупинці і попрямували до сяючого вогнями мережевого супермаркету.
– Бачила? Квартирні власниці пішли! Вони постійно бідні і ображені на всіх людей! – весело підморгнула подрузі дівчина років тридцяти, вказуючи в вікно на жінок, які йшли від зупинки. Весь цей час молоді подруги сиділи в іншому ряду автобусних сидінь і виявляється, уважно прислухалися до розмови двох вже не молодих жінок про квартиру.
– Ага! Бізнесменші на новий лад! – фиркнула подруга ровесниця. – Чула? Незадоволені вони, бачте, що орендарі квартиру їм не вилизали, з’їжджаючи. А, мабуть, повинні були! Щоб відразу, без простою, наступним здати, а-ха-ха! На другий же день! І постійно їм мало, постійно ту плату піднімають, свого не упустять. А на квартири то самі ті й не заробили, раніше від держави їх отримали, а тепер добрі гроші мають.
– Ага! Такі гроші отримують за свої клітки, ще й незадоволені! Ми з Сергійком за квартиру 8 тисяч сплачуємо! Вісім! І це не палац аж ніяк, звичайна стара квартира без ремонту біля метро. За такі гроші люди горбляться повний робочий день з хамським начальством, з безглуздим колективом. А цим бабкам все дістається просто так. Сидить удома, серіали дивиться цілими днями, мабуть, та ж не пенсіонерка ще! Я вважаю, що не зламається, якщо раз на два роки прибере квартиру за людьми! Вони постійно нічим не задоволені.
– Ось я теж так думаю! Отримала гроші – прибирай мовчки і жалійся! Повинні ж вони хоч щось робити, хоча б щось вкласти, якусь працю!
– Он, в готелях по всьому світу прибирають за постояльцями, і ніхто не обурюється, що унітаз брудний залишили, наприклад. Люди заплатили гроші, все! Приходить покоївка, миє унітаз, чистить злив, змінює білизну. Ніхто ніс не верне, що б там в номері не залишили. Тому що це бізнес такий!
– Ось-ось. Не подобається прибирати квартири – іди працюй в офіс. На п’ятиденку! Як у нас – з дев’ятої ранку і до того моменту, поки директор додому не поїде. Будуть експлуатувати в хвіст і в гриву, сперечатися і голос підвищувати. А наприкінці місяця – так само, 8 тисяч на карту, і будь вдячна. Так. Це не раз в два роки квартиру прибрати!
– Неприємні ці жінки мені зовсім.
Я теж, ненароком, була свідком усіх цих розмов. І дякую Богові, що у мене є своє житло і я не орендую квартиру, і не стикаюся з подібними речами. Навіть не знаю хто тут правий, а хто – ні. Всю дорогу, йдучи додому, я не могла викинути з голови цю розмову. Які все таки люди ми, ось так легко можемо поливати брудом зовсім незнайомих нам людей, навіть не розібравшись в ситуації і не маючи до того зовсім ніякого відношення.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
