Мій чоловік покинув мене ще до того, як я народила нашого сина. Якщо відверто, то він і одружуватися зі мною не дуже то і хотів. Але сам факт, що у нас буде дитина, привів його до думки, що нам треба розписатися.
Життя як такого не було, Сергій то ночував у своєї мами, то затримувався з друзями, так що вдома я його бачила рідко. А коли я була на восьмому місяці, він сказав, що нам треба розійтися.
Офіційно ми розлучилися, коли нашому синові минув рік, а до того ми просто жили окремо. Сергій не приходив до дитини взагалі, а часи тоді були дуже складні. Мені було 20 років, і я залишилася на повному утриманні своїх батьків, тільки тепер вони ще мали утримувати і мого сина, свого маленького онука.
Бог добрий, я все це пережила. Моєму сину зараз 24 роки, він закінчив університет, влаштувався на гарну роботу, так що я вважаю, що у нього все добре.
І тут нарешті з’явився його батько, мій колишній чоловік. Сергій багато років жив своєю другою дружиною десь в іншому місті, з нашим сином він навіть не переписувався і не зідзвонювався.
Аліменти платив не він, а його батьки. Також бабуся з дідусем переписали на свого внука, мого сина, свою квартиру.
Рік тому не стало свекра, а через кілька місяців і свекрухи. Ми почали оформляти квартиру на мого сина, аж тут приїхав його батько і каже, що він теж буде претендувати на цю квартиру. Та він нічого не виграє, бо бабуся з дідусем чітко вказали у заповіті лише ім’я онука. Адже Сергій відколи поїхав то не згадав і про своїх батьків також жодного разу.
Мені інколи було дуже шкода свекрів, адже Сергій у них єдиний син, який про них забув. Спочатку я була на них зла, і не пускала до них свого сина. Та потім мені перейшло, я зрозуміла, що вони для моєї дитини рідні люди, тому син часто бував у своїх дідуся і бабусі, вони цьому дуже раділи. Саме тому вони і вирішили своє житло залишити внуку, а не сину.
Сергій виявився тією людиною, у якої немає ніяких моральних принципів – залишив мене, залишив свого сина, залишив своїх батьків, а тепер, ніби нічого й не було, вирішив згадати про свої права. Не знаю, як можна бути такою людиною.
Найгірше, що мій син не зважаючи ні на що, любить свого тата. І в нього проскакують такі фрази, що якщо батько не буде мати де жити, він дозволить йому пожити у квартирі бабусі і дідуся.
Та я проти, щоб син впускав у свою квартиру і в своє життя людину, яка цього не варта, адже Сергій ніколи не був для нього справжнім батьком. Але син вже занадто дорослий, щоб йому щось вказувати. То ж я просто розгублена і не знаю, що мені робити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
