Життя Марти назвати легким не можна було, росла дівчина лише з мамою, про своє дитинство і згадувати не хотілося, мама забезпечувала її всім необхідним, але про те, щоб купити якусь обновку, і мови не могло бути, а дівчинка завжди мріяла мати красиву рожеву сукню, таку як у її багатої подружки.
Коли Марта закінчила школу, то замість того, щоб відправити її вчитися, мама відправила її в сусіднє село до родички допомагати на все літо. Повернулася звідти дівчина не одна, бо під серцем вже носила маля. Хто батько дитини, нікому не зізналася, тому ростила сина одна, добре, що хоч мама не відвернулася від неї, а прийняла разом з онуком.
Якось в їхнє село повернувся Михайло, хлопця кілька років не було вдома, спочатку був в армії, потім залишився на роботі, а потім приїхав додому. Як тільки побачив Марту, закохався відразу, вона теж мала почуття до нього, та мама Михайла категорично заборонила синові зустрічатися з Мартою, в якої є дитина невідомо від кого.
Плакала Марта всю ніч, коли на сусідньому подвір’ї у її подруги вигравали музики – нареченим на цьому весіллі був її Михайло. Залишатися в селі і жити по сусідству з Михайлом, дивитися на їхнє щастя Марта не змогла, тому зібрала сина і подалася в місто шукати кращої долі.
Марта влаштувалася на завод, отримала кімнату в гуртожитку і стала жити. А незабаром і заміж вийшла, дуже навіть вдало – у її чоловіка була своя квартира, в яку він забрав Марту з її сином. До хлопця ставився як рідного, це і найбільше підкупило Марту.
Чоловіка не стало, коли Марті було 50, син вже зовсім дорослий, одружився і теж пішов від неї, мами давно не стало теж. І якийсь сум опанував жінку, чомусь дуже захотілося поїхати в село, подивитися принаймі що з їхньою старенькою хатиною.
Одягла Марта свою улюблену рожеву сукню і попрямувала в село. Михайла зустріла випадково на вулиці, він очей з неї не зводив, а вона лише кивнула головою вітаючись, і пішла собі далі, щоб уникнути людських пересудів.
В той день вирішила заночувати в селі, а вранці повернутися додому. Під вечір в її двері хтось постукав, чомусь вона не сумнівалася, що зараз побачить Михайла. І справді, це був він.
Говорили вони довго – про все і ні про що. Михайло зізнався, що жодного дня не був щасливий з дружиною, бо так і не зміг забути Марту, пробував, але не зміг, бо такий він вже однолюб. Розповів Михайло і про те, що давно живуть з дружиною наче чужі люди. Обіцяв, що розлучиться, якщо Марта погодиться вийти за нього заміж.
В той вечір Марта вислухала Михайла і сказала, що їхній поїзд давно пішов, і що дороги назад немає, бо в кожного своє життя. Михайло плакав, просив подумати, переконував, що доля дала їм ще один шанс, яким вони обов’язково мають скористатися, і що життя в 50 лише починається.
Марта обіцяла подумати, але для для себе вона рішення прийняла – двічі в одну річку не ввійдеш.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.