Більшість українців хоча б раз у житті купували вживані речі. Це може бути як іграшка, так і побутова техніка чи елементи інтер’єру… Однак усе ж більше відомі «беушки» завдяки одягу. Звичайно, за сьогоднішніх цін купити дорогий брендовий светр чи стильні джинси по кишені далеко не всім, а в секонд-хенді можна знайти цілком пристойні вироби, нехай навіть і з минулого сезону, але носити їх можна ще не рік… на відміну вид китайського «ширвжитку», яким просто завалені ринки.
«Одяг з Європи: гуртом і вроздріб»
Оголошення такого змісту часто зустрічаються як у періодиці, так і в Інтернеті. Ті, хто має підприємницьку жилку, нерідко ризикують, їдуть за товаром «за тридев’ять земель», купують його, як правило, у величезних мішках – на кілограми і всліпу. Там може бути і дорога норкова шуба, і постільна білизна, яка годиться хіба що на ганчір’я. Але завдяки нормальним речам «беушка» не тільки виживає, але й (пропорційно до скорочення доходів населення) розширює горизонти. Крім того, розумний підхід до роботи – зменшення цін, у залежності від дати завозу краму (щоденно протягом тижня вартість іде на спад), вагові критерії (а не зовнішня принада одежі) приваблюють усе більше клієнтів.
Покупці ж у «секонд-хендівських» бутиках та магазинах діляться на чотири категорії: гуртовики – які «метуть все на своєму шляху», аби препродати, такі, що навідуються в «беушку» час від часу, коли виникає потреба (скажімо, потрібно придбати пляжні аксесуари чи босоніжки, але виключно оригінальні, не зношені), ті, що страждають шопінгоманією (купують усе, що сподобається, отримуючи при цьому моральне задоволення, рідко – продають те, що набридло, але частіше – просто набивають одежею шафи вдома) та зовсім бідні, котрі не мають матеріальної можливості придбати нову одежу і шукають (переважно в останній день торгівлі завозом) щось найдешевше, аби було в чому вийти «в люди».
До речі, між покупцями найбільше «професіоналів», котрі «полюють» на справді фірмові вироби, добре знаються на якості тканин і відомих торгових марках…
«Мінуси» секонду
Перше, що відштовхує людей від вживаних речей – це страх, що одяг зняли з покійника і маса пересудів, пов’язаних із цією фобією. Звичайно, нікому не відомо, хто раніше одягав річ, яка опинилась у «гуманітарці», але з того світу до нового власника за шкарпетками чи штанами точно вже ніхто не прийде. Другим, також не дуже позитивним чинником є специфічний запах краму, який «тримається» навіть після прання.
-Категорично не купую нічого в секонд-хенді, бо маю алергію та ту «хімію», якою обробляють одяг, – каже Олена Король. – На мою думку, краще вже скласти гроші і купити одну хорошу річ у магазині, ніж десяток у «беушці».
Проте є господині, які вже навчились «боротися» навіть із «недоліками» вживаного одягу.
– Речі з секонду я замочую у воді з додаванням солі на 12 годин. Існує думка, що сіль вбирає погану енергетику. Має значення й «магічне» число. Крім того, звичайний недорогий засіб «вбuває» запах, – запевняє інша закарпатка Катерина Василенко.
Ну і звичайно, не завжди між завалами поношеної одежі можна знайти справді варті уваги речі, бо «ексклюзиву» й самі європейці готові позбутись далеко не кожен день. До слова, секонд поділяється на кілька різновидів за зовнішніми ознаками одягу чи взуття: «сток», або абсолютно нові речі, «екстра», «люкс» (мінімально зношений крам), перша категорія (не порвана, але трохи зношена одежа), друга категорія (непридатний для продажу товар) і третя – мотлох низької якості.
Переваги одягу «на вагу»
Як би там не було, а часом у секонді можна справді знайти товар «на вагу золота», продукцію відомих брендів і модних будинків за низькою ціною. По-перше, такі речі унікальні, тож гарантовано, що завтра на роботі подруга не з’явиться в точно такій же сукні… По-друге, «беушний» одяг завжди якісний, не «розлізається», не блідне одразу ж після першого прання.
-У секонд-хенді я придбала собі туфлі від «Balenciaga», чоловікові купила спортивний костюм фірми «Adidas», синові куртку від «Roberto Cavalli». За все заплатила 140 гривень. Скільки ж тисяч вдалося зекономити, – уміхається 34-річна Ліза Береганич.
Правда, бажано отоварюватись у подібних крамницях саме у день завозу товару. Тоді одежа хоч і дорожча, але можна знайти більше хороших речей.
– Уже другий рік купую в «беушці» товар саме в перший день продажу, коли великий вибір нормального краму, – ділиться досвідом постійна клієнтка однієї з гуртівень секонд-хенду Тамара Комар. – Якось одного разу дочці не підійшла спідниця, виявилась замалою. Тож я подумала, чому б не продати її. Бачила, що збувають фірмові речі в Інтернеті на спеціалізованих сайтах, форумах для батьків. Спробувала й сама і в мене вийшло! Тепер щотижня купую новенькі речі, перу їх, виводжу запах, гладжу, фотографую та виставляю світлини в соцмережі. Річ, куплену на вагу за євро, як правило, продаю за п’ять. Щастить далеко не завжди, але на прожиття від підробітку вистачає.
Деякі спритники реалізовують подібним чином «гуманітарку» на ринках, хтось їздить збувати речі в села, хтось – у інші райони. Звичайно, подібне заняття – як лотерея: або пан, або пропав. Проте нині, аби вижити, «нашому брату» доводиться і «пітніти», і фантазувати, і ризикувати.
До речі, якщо ще кілька років тому років тому у секонд –хендах одягались переважно ті краяни, які прагнули заощадити гроші, то сьогодні частими клієнтками «гуманітарних» крамниць є модниці та ті, для кого одежа є засобом самовираження. Хоча, звичайно, була б в українців належна зарплатня, з якої люди могли б собі дозволити купити справді вишукані оригінальні речі за кордоном, ніхто б не одягав поношений, нехай навіть стильний одяг.
Читайте також: “НОВА ПОШТА” ПІДВИЩУЄ ТАРИФИ З 1 СЕРПНЯ