– Мене, щиро кажучи, це все дуже здивувало коли я раптом виявила, що ні кільця, ні сережок, які мені подарувала мами мого чоловіка, на місці немає! – розповідає 25-річна Ольга. – Я передивилася всі шухлядки, шукала на підлозі, ліжко відсунула, за батареєю ліхтариком світила, на шафі, під шафою все передивилася – немає. Ну що робити? Увечері сказала чоловікові. Уявляєш, кажу, цей набір прекрас з сапфірами, який твоя мама подарувала на народження Іринки, пропав.
– Та вже. Чоловік засмутився?
– Спочатку не повірив – каже, та в будинку вони десь, куди їм подітися? До ночі шукали вже вдвох, безрезультатно. Я їх і не одягала жодного разу, куди мені зараз з маленькою дитиною такі речі носити, в дитячу поліклініку? Поклала в шкатулку на комоді. Там, в скриньці, інше золото було – пара кілець і ланцюжок, але вони копійчані, і вони на місці. На місці і біжутерія. А сапфірів немає.
Комплект з сережок і кільця з сапфіром в день виписки три місяці тому подарувала Ольгі мама Миколи. Видно було, що речі це дуже дорогі, справжні сімейні коштовності. І дійсно, за словами матері чоловіка, ці прикраси в їхній родині вже кілька разів передавалися з покоління в покоління приблизно в такій же ситуації – їх дарували на народження першого онука чи онуки. Коштовності зберегли, не продали, вони дуже цінні для їх родини.
А в двадцять першому столітті на рівному місці вони пропали, як не було.
В той же день, коли отримала подарунок, Ольга поклала кільце і сережки в шкатулку з прикрасами, шкатулку поставила на комод – і весь цей час туди не заглядала. Турботи про дитину захопили її цілком, і було не до кілець і сережок, тим більше, що шкатулка на місці, стоїть і стоїть собі. Час від часу Ольга пробігала по ній поглядом.
А тут полізла – і виявила пропажу.
– Стали згадувати, хто у нас був в квартирі за цей час – та хто тільки не був, якщо чесно. Педіатр, медсестра дільнична. Але ці люди навряд чи, вони на увазі були. Подруги мої приходили, колеги з роботи подарунок принесли, пили чай. Батьки, звісно ж, були кілька разів, сестра чоловіка. Та й взагалі, квартира у нас орендована, ключі є у господарів, а може, і у когось ще, ми не знаємо. Квартиру беремо в оренду вже рік, господарі нас не турбували ніколи, оплату ми перераховуємо їм на карту. Але теоретично могли і вони зайти. Або, наприклад, колишні мешканці.
Але саме, звичайно, неприємне було думати на своїх близьких.
– Я чоловікові кажу, може, сестра твоя взяла? Вона ж добре знала про комплект, може, образилася, що не їй дістався? Він каже – ні, вона не могла! Це скоріше вже твої подруги взяли тоді. Або колеги. А може, лікарка, яка минулого тижня приходила до дитини – мовляв, щось вона мені відразу не сподобалася. Чоловік сказав, якщо мати дізнається, вона дуже засмутиться, для неї цей комплект більше, ніж просто золото з камінням. Це – історія родини і роду, предки немали чого їсти у важкі роки, але зберегли, не продали навіть заради шматка хліба малим дітям, а ми, виходить, втратили.
В принципі, про наявність комплекту знали мати Миколи, його сестра і батьки Ольги.
Батьків зі списку подружжя викреслили відразу. Ну, мама Миколи – зі зрозумілих причин, навіщо їй красти свої власні? Могла б просто не дарувати. Та й батьки Ольги теж не могли взяти речі. Люди вони забезпечені, батько займається бізнесом. Мама любить, як вона говорить, золоті брязкальця, але тато має можливість робити їй подарунки – і часто робить. Мамині коштовності лежать вдома у батьків в сейфі, який, взагалі, в свій час і був встановлений в квартирі заради них.
Ольга думала про сестру Миколи – дівчина дуже вона якась своєрідна, за визначенням Ольги. Спілкування у них якось не склалося із самого початку, зовиця завжди ходила з задертим носом. Але Микола твердив одне – вона не могла взяти, і крапка.
– Хоча я вже думала, що в глибині душі чоловік допускав, що прикраси могла взяти і Наталя, – ділиться Ольга.
А недавно Ольга з Миколою і дитиною поїхала в гості до батьків у їх заміський будинок. У Ольги був день народження, а в цьому році ще й ювілей – двадцять п’ять.
– Загалом, мама подарувала мені брошку з сапфіром, дуже красиву, – розповідає Ольга. – Ми з чоловіком так переглянулися, але розповідати нічого не стали. Ну, посиділи за столом, поспілкувалися, час провели. А потім мама до мене підійшла і так тихенько каже – а брошку, мовляв, залиш поки у нас, я її в сейф покладу. Подивилася я, як у вас коштовності зберігаються – ви зовсім несерйозні люди, мовляв, хто ж так робить! Такі дорогі речі валяються не зрозумій де і як, разом з пластмасовою дешевою біжутерією, так не можна. Квартира у вас оендована, в будинку прохідний двір. До речі, каже, ти бачила, що я кільце твоє і сережки забрала в свій сейф? Ціліші будуть!
Ольга дуже здивувалася – виходить, мама просто прийшла, взяла її речі, не сказавши ні слова, і забрала до себе додому! Типу, з кращих спонукань, щоб не забрав їх хтось чужий. Виходить, сама ж і забрала, доставивши дочці і її чоловікові купу неприятнейших емоцій.
– Найголовніше, і повертати не хоче! – сумно говорить Ольга. – Ти, каже, просто ще не доросла до таких речей, не розумієш, як з ними поводитися. Таке на тумбочці в орендованій квартирі не зберігають, і крапка. Спасибі, мовляв, скажи, що я тобі допомагаю.
– А чоловік твій що говорить?
– Злиться теж, каже, не віддасть – сам буде з мамою моєю вже говорити. Але такого я теж не хочу. Не знаю що робити.
А можливо, мати Ольги права, треба сказати їй спасибі, і нехай речі лежать у неї? Адже в сейфі дійсно надійніше. Люди для серйозних коштовностей банківські комірки знімають, вдома таке не зберігають. Тим більше, в орендованій квартирі?
Але Ольга тепер хвилюється, що микола більше й ноги тещі з тестем бачити у їх квартирі не хоче. Дружина тепер між двома сторонами: ну як тепер помирити рідню?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
