Надія Олегівна була переконана, що якщо вже вона дозволила нам пожити в своїй квартирі, то і ми, і мої батьки повинні бути вдячні їй до самого кінця. І краще в матеріальному еквіваленті.
Вона відразу ж прибрала зарплату сина до своїх рук. Вірніше, він і так їй її віддавав, і коли одружився нічого не змінилося.
– Ми ж у мами живемо. А це підвищені комунальні платежі і її дискомфорт від нашої присутності, – пояснював мені чоловік, віддаючи мамі чергову зарплату.
Я погодилася. На той час я теж працювала і отримувала непогану зарплату. Вирішила, що будемо потихеньку відкладати на перший внесок по іпотеці, а там переїдемо в свою квартиру подалі від свекрухи.
Одного разу зранку я збиралася на роботу і свекруха запитала мене, чому у нас порожній холодильник.
– Ні м’яса, ні риби, ні ковбаси, ні сиру, ні овочів, ні фруктів нема! – каже свекруха. – Олександр Петрович любить пельмені! Пора б уже про це знати!
Олександр Петрович – це мій свекор, тихий, непримітний, він виконував лише те, що говорила йому дружина.
– Зайдеш сьогодні після роботи в супермаркет і купиш все необхідне! Ось тобі список! – Надія Олегівна простягнула мені аркуш паперу. Поглянувши в нього, я розгубилася, здається, я мала купити половину супермаркету.
– А гроші? – запитала я.
– Які ще гроші? Ти живеш в моїй квартирі! Я через вас комуналку в три рази більше плачу! – вигукнула свекруха.
Я вирішила не сперечатися. Та й на роботу можна було спізнитися. Увечері я тягла додому кілька величезних пакетів з продуктами. Вивантаживши продукти на стіл, під пильним поглядом свекрухи, мені тут же «прилетіло»: і ковбаса не така, і сиру замало.
– Завтра купиш все те ж саме! І побільше! – керувала свекруха.
Весь тиждень я тягала з магазину продукти. І кожного разу свекруха придумувала все нові і нові потреби. Я намагалася поговорити з чоловіком на цю тему, але він не розумів про що я:
– Так самі ж і користуємося! Он я на роботу обід з собою беру, та й мило з порошком нам так само потрібно. Подумаєш, мамі адже трохи треба. Вона просто запаслива!
Тим часом апетити у мами чоловіка росли.
– У неділю приїде моя дочка з дітьми – купи що-небудь смачненьке племінникам! – повідомила Надія Олегівна.
У неділю до приїзду зовиці був куплений великий красивий торт, кілька видів печива і цукерок. А ще маленькі подаруночки дітям. Сім’я зовиці з задоволенням поглинала частування і дякувала Надії Олегівні за хороший прийом. Та світилася від щастя. А потім глянула на мене і каже:
– Тут у Артема черевички і штанці порвалися, а у Людочки колготи і маєчки малі стали – прикупи діткам одягу!
– Добре! – кажу. – Зарплату отримаю і куплю!
– А коли у тебе зарплата? – пожвавилася зовиця.
– Так через два тижні!
– Як, через два тижні? – невдоволено вигукнула Надія Олегівна. – А жити ми на що ці два тижні будемо?
– Але у нас же все є! Тільки на хліб і потрібно! Вже на хліб знайдемо! Тим більше, ми з Андрієм все одно постійно на роботі – нам багато не треба!
– Андрію! – звернулася Надія Олегівна до сина. – Твоя дружина на шию до твоїх батьків хоче сісти!
– Так з якого дива, мам? – заперечив Андрій. – Вона всю зарплату на нас же і витратила – звідки у неї гроші? Та й я свою недавно тобі віддав. Що вже на хліб не знайдеш?
– Я дочці допомагаю! У неї діти! І зауваж, вона окремо живе, не з мамою, як ти!
Вранці, збираючись на роботу, я знову отримала список від Надії Олегівни. Все як завжди: весь набір продуктів і побутової хімії, який я купувала на минулому тижні.
Я пішла на кухню, відкрила холодильник, і побачила, що він порожній. У ящиках для круп і макаронів теж було порожньо. Побутова хімія зникла без сліду.
Відразу було зрозуміло, що свекруха все віддала своїй доньці.
– Ти що рідній сестрі продуктів пошкодував? Я їй все віддала – їй потрібніше, у неї діти маленькі! – виправдовувалася свекруха перед моїм чоловіком.
Я кинулася збирати речі. Андрій пішов за мною.
– Ну почекай! Давай якось це вирішимо! Давай зробимо з мамою окремий бюджет!
– Ні! Спасибі! Даремно я погодилася жити у твоєї мами. Якщо ти зі мною – збирайся. Якщо ні – я піду одна! Але твоїх родичів я забезпечувати не маю наміру!
Андрій мене спочатку не підтримав, я пішла одна. Зняла собі невелику квартирку поруч з роботою і подала на розлучення.
Якось повертаючись з роботи, я помітила знайому постать. Андрій. Він сказав, що теж хоче спробувати пожити без родичів.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.