fbpx
Життєві історії
Одного разу зранку я проспала, і не приготувала зятю сніданок. Він пішов на роботу голодний. Коли прокинулася донька, почала мені говорити, що я безвідповідальна, зовсім її не шкодую, а у неї маленька дитина. Зятя все влаштовує, адже я всі гроші витрачаю на сім’ю, все купую і готую, ще й від мами привожу овочі і фрукти. Мама каже, щоб я переїжджала до неї, а дочка нехай вчиться піклуватися про свою сім’ю сама

Світлана у нас єдина дочка. Коли вона народилася, ми з чоловіком були найщасливішими. Зрозуміло, що ростили її, як справжню принцесу. Правда, чоловік завжди говорив, що я забагато уваги приділяю нашій доньці і що я колись пошкодую ще про це. Але вона ж єдина дитина в сім’ї, що ж в цьому поганого? Але з часом, я зрозуміла, що він мав рацію, особливо коли його не стало.

Ми дуже хотіли, щоб донька стала лікарем. Але після школи вона сказала, що поступати нікуди не буде, рік відпочине, щоб краще підготуватися. Чоловік дуже засмутився, лаяв її, пояснював, що вона просто даремно втратить рік. Я захищала дочку, теж вважала, що так буде краще. Але через рік Люда так нікуди не поступила, сказала, що навчання їй не потрібне, а знайде роботу, щоб не залежати від нас.

Чоловік влаштував її до себе в компанію, а через пів року дочка сказала, що виходить заміж і чекає дитину. Чоловіка це ошелешило, він навіть серйозно захворів. Тим більше, що дочка привела зятя жити до нас, бо він був з іншого міста.

Народилася внучка, і коли їй ще не було й року, чоловіка не стало. А мене дочка перетворила в прислугу. Я була зобов’язана все робити по дому, навіть готувати сніданок її чоловікові, тому що у неї маленька дитина. При цьому я ходила на роботу.

Коли внучці було чотири роки, Світлана знову народила дитину. А я так сподівалася, що вона вийде на роботу і віддасть дівчинку в садок. Годі й казати, скільки у мене додалося турбот. До того ж, у мене ще й мама в передмісті живе, до неї теж потрібно їздити мало не кожні вихідні.

Зараз внучка ходить в школу, а дочка, як і раніше вдома. Молодшому онукові уже п’ять років. Я тихенько вранці збираю зятя на роботу, внучку відводжу в школу, дочка спить з дитиною до обіду.

Одного разу зранку я не встала, проспала, і не приготувала зятю сніданок. Він пішов на роботу голодний. Коли прокинулася донька, почала мені говорити, що я безвідповідальна, зовсім її не шкодую, а у неї маленька дитина.

Зятя все влаштовує, адже я всі гроші витрачаю на сім’ю, все купую і готую, ще й від мами привожу овочі і фрукти.

Коли прошу з’їздити до бабусі, допомогти там мені, дочка каже, що їм потрібна машина, мабуть, натякаючи, що я повинна дати грошей. Вона знає, що у мене є деяка сума в банку, але я боюся її витрачати.

Мама каже, щоб я переїжджала до неї, а дочка нехай вчиться піклуватися про свою сім’ю сама. Але тут робота, та й шкода онуків, будуть не нагодовані і до того ж дочка постійно за все лає внучку. Так хоч я поруч. Бачив би все це мій чоловік. Тепер я часто згадую його слова, розумію, що він мав рацію

Фото ілюстративне – nesnilos.

You cannot copy content of this page