З Сергієм я познайомилася ще в юності. Я жила в селі з мамою і старшим братом, а Сергій приїжджав влітку до бабусі. А потім ми виявилися студентами одного університету.
Ми багато спілкувалися, спочатку, як друзі, а потім почали зустрічатися. Після закінчення університету ми одружилися. Сергій забрав мене до себе в квартиру. Ми були молоді і дуже щасливі. Нам здавалося, що наше життя завжди буде таким легким і веселим. Через два роки після весілля у нас народився син, а ще через чотири – дочка.
Сімейне життя було, як у всіх, спокійним і рутинним. Чоловік працював, я була в декреті, виховувала дітей, займалася домашніми справами. Головним моїм пріоритетом була сім’я. Їй я віддавала всі свої сили – цілими днями я прала, прибирала, готувала. Природно, що особисті відносини з чоловіком відійшли на другий план. Та й на себе часу ніколи не вистачало. Я закинула себе, могла провести цілий день в халаті і з нерозчесаним волоссям.
Через деякий час, мій чоловік почав звертати на мене все менше уваги. Всі наші розмови зводилися до дітей і дому. Сергій часто ходив в гості до наших друзів один, без мене. Часто чоловік робив мені зауваження з приводу мого зовнішнього вигляду. Коли ми збиралися в гості або запрошували до себе друзів, мій чоловік міг сказати мені, що я погано виглядаю. Він висміював мою фігуру, одяг, зачіску.
Знаю, що йому завжди подобалися красиві і доглянуті дівчата, і його ставлення мене ображало. Я адже його дружина, мати його дітей, і чоловік повинен любити мене будь-хто. Адже головне ж не зовнішність, думала я.
Трохи пізніше я помітила, що мій чоловік почав затримуватися на роботі допізна, іноді він працював у вихідні. Ще, він дуже багато часу проводив в інтернеті, і часто ховався в іншу кімнату, коли розмовляв по телефону. Я стала підозрювати чоловіка в зраді. Трохи пізніше, я знайшла в його піджаку коробочку з золотою каблучкою, але цього подарунка я так і не отримала. Він призначався не мені.
Не витримавши цього, я прямо запитала чоловіка про іншу жінку. На мій подив, Сергій не став нічого брехати і сказав все, як є. Він зізнався, що у нього давно є інша жінка. В той момент мені здалося, що життя закінчилося, бо як далі жити без Сергія, я не уявляла. Але і це не все, чоловік сказав мені, що я сама винна в його зраді – я погрузла в домашніх справах і дітях, не займаюся собою та стала йому абсолютно нецікавою. Ці слова дуже зачепили мене.
Коли емоції трохи вляглися, я зрозуміла, що не можу кинути чоловіка. Справа в тому, що мені нікуди йти. Я не працюю, грошей у мене немає, з родичів – тільки старший брат, але я йому не потрібна. Відколи мами не стало, в нашому домі господарює брат з дружиною, то ж повернутися туди я не можу. Як я забезпечу себе і дітей?
Мій чоловік прекрасно розуміє це і користується ситуацією. Він, як і раніше, живе своїм життям. Домашні турботи і діти на мені. Я ніби його прислуга чи дімробітниця. Він робить все, що захоче, а я маю з усім миритися. Сергій не забуває нагадувати мені, що я не можу піти від нього в будь-який момент.
Як мені жити далі? Піти від чоловіка, але куди? Чи жити далі зі зрадником?
Фото ілюстративне – Wallpaper.
