Так сталося, що після весілля ми з чоловіком переїхали в іншу область, бо не мали свого житла, а тут чоловікові у спадок від родички дістався будинок.
Ми переїхали, стали облаштовуватися на новому місці і відразу познайомилися з сусідами – молодою подружньою парою Любою та Іваном.
Ми з Любою відразу потоваришували, вона була дуже красивою на вроду, до того ж, ще тією щебетухою. Так що поки ми в декреті сиділи, ми ніколи не сумували.
В мене народився син, а Люби через рік донька.
З часом Люба мені стала як сестра. На всі свята ми збиралися разом, ділилися одна з одною усім, що мали.
Але в один момент все змінилося, і я назавжди закрила двері свого дому перед цими людьми. Я навіть не думала, що таке взагалі буває.
Одного разу я швидше повернулася з роботи, і хотіла зайти до сусідки Люби на каву. Але випадково я побачила велосипед свого чоловіка у неї на подвір’ї. Потім я зазирнула у вікно і мені стало все зрозуміло.
Я не пам’ятаю, як дійшла додому. Першою моєю думкою було розлучитися. Але потім я глянула на нашого шестирічного сина і зрозуміла, що йому батько потрібен.
Коли чоловік прийшов додому, я сказала, що хочу, щоб він зробив високий паркан між нами і Любою. І що я більше ніколи не хочу нічого чути про них.
Чоловік все відразу зрозумів. Нічого не питаючи, вже на наступний день він почав робити огорожу.
Минуло багато років. З Любою і її чоловіком ми так і не спілкувалися, я це питання закрила категорично.
Але нещодавно прийшов мій дорослий син і сказав, що хоче одружуватися. Коли він повідомив мені, хто його наречена, я ледь на ногах втрималася – мій син закохався у доньку Люби і хоче з нею одружитися.
Це означає, що я з Любою маю породичатися, а я не можу цього допустити. А син вперся, що лише вона і все.
От що мені робити? Як наважитися знову впустити цих людей у своє життя?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.