Я все своє життя намагалася вгодити іншим людям, а особливо своїй свекрусі, особливо про себе не думаючи.
І тільки тепер, коли її не стало, я зрозуміла, наскільки це було неправильно, в першу чергу по відношенню до самої себе.
Вийшла заміж я доволі молодою, у 18 років.
Я родом з бідної родини була, мої батьки не змогли нічого мені дати, тому чоловік, який був єдиним сином у своїх батьків, забрав мене до себе.
З перших днів мені намагалися пояснити, як мені в житті пощастило, що я в таке “добро” потрапила.
– Якби не мій син, хіба б була ти господинею в такому великому будинку? Ти маєш це цінувати! – постійно повчала мене свекруха.
А я цінувала, як могла цінувала. Робила все, що скажуть, і навіть більше. Але подяки за це не було ніякої.
Пізніше почалися докори:
– Ти тут ніхто! – не раз казала мені мама мого чоловіка.
Так, я жила у їхньому великому будинку, і багато людей могли мені заздрити. Але, насправді, заздрити не було чому.
Бо все належало свекрусі, а я була у них безкоштовною прислугою. Це тепер я розумію, що все було саме так, а тоді я вважала, що саме так і має бути.
Вся домашня робота була на мені: прання, прибирання, готування їжі. Город, грядки – теж моя робота! І двоє діток, які у нас були – їх теж я мала ростити, бо у чоловіка не було часу на те, щоб приділяти їм увагу.
Коли чоловік приходив додому, на столі його вже мали чекати гарячі свіженькі страви, і не важливо, чи був у мене час їх готувати.
Одного разу я себе не дуже добре почувала, і попросила свекруху, щоб вона обід приготувала.
Так вона не тільки нічого не зробила, та ще й моєму чоловікові, коли той повернувся з роботи, поскаржилася, що я лінива, і в білий день, коли навколо купа роботи, я лежу на дивані.
Таких моментів було дуже багато, всього і не згадаю. Єдине, що я можу точно сказати, що в хоромах свекрухи я не була щасливою.
Зараз собі думаю, що краще було жити у якісь скромній хатині, але бути сама собі господинею – встати, коли хотіла, чи зварити або не зварити – теж як виходить.
Бо жити під пильним наглядом свекрухи не просто, це якесь втрачене життя.
Шкода, що я лише зараз це зрозуміла. Не в хоромах щастя, це точно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
