fbpx
Життєві історії
Одного разу я розносила пошту і зустріла свою однокласницю. Оксана була в новій шубі, такої в нашому селі ще не було ні в кого. Виглядала вона чудово, просто сяяла. Вона і розповіла мені, що працює в Римі і дуже усім задоволена

В Італію я поїхала ще 12 років тому. На той час я залишилася сама, з дитиною на руках і без роботи. Чоловік пішов до іншої, переїхав з нашого селища, навіть аліменти не платив. Доньці тоді було 11 років.

Я сирота, мене виховувала бабуся, ми з донькою після розлучення жили у неї. Я на деякий час влаштувалася на роботу поштаркою, але зарплата була невеликою, добре, що хоч у бабусі був город, свої продукти нас тоді дуже виручали.

Одного разу я розносила пошту і зустріла свою однокласницю. Оксана була в новій шубі, такої в нашому селі ще не було ні в кого. Виглядала вона чудово, просто сяяла. Вона і розповіла мені, що працює в Римі і дуже усім задоволена, робота непроста, але платять добре.

Я послухала її і вирішила теж їхати, бабуся, якій на той час було 73 роки, мене підтримала, сказала, що пригляне за донькою. Хоч я і хвилювалася, але поїхала. Оксана мене зустріла і навіть допомогла мені знайти першу роботу.

Додому я приїжджала рідко, але висилала гроші. Треба сказати, що моя бабуся добре справлялася, вона і господарство вела, і дитину виховувала, і це в її віці.

Потім я зробила документи і вже приїжджала частіше. Донька закінчила школу і поступила в університет, а в минулому році вийшла заміж. Я їм квартиру купила, молоді мають жити окремо.

Цього року я приїхала додому на Різдво, планувала побути тижнів зо три, і після свят повертатися на роботу. Зараз я в Римі доглядаю 90-річну італійку. Робота в мене нелегка, у синьйори характер ще той. Найбільше мене дивує, коли вона перераховує фрукти, щоб я, бува, не з’їла зайвого яблука.

За 12 років я багато чого бачила, в мене ніколи не було легкої роботи. Але зате я щось трохи заробила, і квартиру дочці купила, і собі щось наскладала, планую будинок будувати.

Так от, приїхала я в цьому році додому, глянула на свою 85-річну бабусю, і диву даюся. Вона сама досі порається по господарству, має город, тримає курей. Сама готує, сама прибирає, сама в магазин ходить. Дочка моя їй допомагає теж, але з основними справами бабуся справляється сама.

Жодних скарг і повчань я від неї ніколи не чула. Якщо щось і каже, то лише у формі поради. Одним словом, я як згадала свою італійську синьйору, подумала, яка ж у мене золота бабуся.

І знаєте, я передумала повертатися, вирішила залишитися вдома. Я на чужині доглядаю чужих мені людей, в той час, як моя рідна людина потребує моєї підтримки. Нікуди я більше не поїду, залишуся з нею. Відсвяткуємо Різдво, а там далі буде видно, можливо, весною почну будувати будинок.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page