Наче все, що я пам’ятаю зі свого власного дитинства – постійно працюючу і втомлену свою маму.
Так вийшло в нашому житті, що вона ростила мене зовсім одна.
Свого часу вона не змогла пробачити зраду мого рідного батька і виставила його за поріг не тільки нашого дому, але і нашого життя, не хотіла, щоб він коли-небудь повертався жити до нас, після всього.
Мене тоді ніхто і не питав, чи хочу я спілкуватися зі своїм рідним татом чи не хочу, мама вирішила все за мене, вона гадала, що так має бути, так буде краще для нас усіх.
Вибір вони обоє зробили без моєї участі. Наше подальше життя складалося дуже непросто, як зараз пам’ятаю, адже грошей не вистачало на все. Але найгірше було те, що я вже тоді розуміла, як це рости в неповній сім’ї.
Коли мені усі в школі щодня говорили, що у мене немає батька і ще не зрозуміло звідки я родом, то я вирішила, що не повторю помилок своєї матері, не хочу, щоб в дітей колись було таке життя.
Мій чоловік досить-таки з забезпеченої родини, та сьогодні Михайло і сам досить таки добре заробляє.
Як тільки я Михайла побачила, то відразу зрозуміла, що це моя доля.
Розумний, забезпечений, упевнений в собі, не чоловік, а мрія.
Саме таким я хотіла бачити батька своїх майбутніх дітей, здавалося, що цей чоловік – моя мрія.
Щиро кажучи, матінка-природа наділила мене хорошою зовнішністю, та й з розумом проблем не було, здавалося, що ми послані одне одному долею.
Я відразу привернула його увагу без особливих зусиль і незабаром стала законною дружиною.
Згодом своє сімейне гніздечко ми з Михайлом облаштовували довго та доклали багато зусиль для цього.
Ми разом працювали, не шкодуючи ні часу, ні сил, заради нашого спільного блага доти, поки я не дізналася, що вже не один тиждень чекаю дитину.
Чоловік був дуже щасливий, коли дізнався про цю новину, він відразу оточив мене своєю увагою і турботою, якої я ніколи не бачила в своєму житті.
А я відчувала себе тоді найщасливішою жінкою у світі, про таке можна мріяти лише.
Звичайно, під час тих місяців, коли я чекала дитину, я неабияк набрала у вазі, на жаль, та постійна втома дала про себе знати.
Чоловік мій уже не таким захоплюючим поглядом дивився на мене, як раніше, але підтримував і говорив, що кохає мене такою, якою я є, намагався інколи підбадьорювати мене, що все буде добре у нас і згодом все стане на свої місця.
Та його постійні затримки на роботі я списувала на те, що він хоче саме зараз більше заробити, адже гроші нам дуже знадобляться, коли я піду в декрет.
Одного разу, я раніше прийшла додому з роботи, адже відчувала себе не зовсім добре, вирішила трохи відпочити.
Відразу, як тільки я зайшла в квартиру, перше, що помітила – це чуже жіноче пальто в коридорі. Опустивши очі, я ще й чоботи примітила, які стояли відразу в порозі, явно не мої, та й не знаю чий це одяг міг бути.
На кілька хвилин я застигла від несподіванки, просто не знала, що мені робити та як діяти далі.
Звичайно, я зрозуміла, що ці речі належать якійсь іншій жінці чоловіка. Трохи заспокоївшись, я покликала чоловіка, і він прямо вистрибнув з нашої спальні.
Михайло відразу сказав, що раніше з роботи відпустили – хотів зробити мені сюрприз. Чоловік був розгублений.
Я зробила вигляд, що нічого не помітила і пішла в душ, посилаючись на втому. Мої очі були вологими від образи. Як я йому вірила і як помилилася в результаті!
Я просто роздумувала про те, як вести себе далі, що правильно мені робити.
Але, тут же згадала своє дитинство без батька, як мамі було важко і як я постійно росла в не повній сім’ї, як нам важко було обом з нею.
Я не дозволю, щоб моя дитина росла так само!
Я чомусь, в той момент, була впевнена, що для мого чоловіка ця жінка нічого не означає і це всього лише тимчасове захоплення.
Я думаю, що ця криза в нашому житті пройде, і я не хочу через таке зруйнувати свій шлюб. Я дуже кохаю свого чоловіка і, думаю, зможу пробачити зраду заради дитини і заради нашої сім’ї.
Коли я вийшла з ванни, чоловік готував вечерю, а речей чужих в нашому коридорі вже не було.
Я попросила чоловіка, відпустити мене в салон краси, щоб привести себе в порядок, мені хотілося бути красивою і чарівною для нього і для себе.
Михайло посміхнувся і вручив мені свою банківську картку, запропонувавши ще й оновити гардероб.
Можливо, хтось з жінок мене засудить, скаже, що я не розумна жінка. Можливо це так, але я зробила вибір і назад дороги немає.
Я збережу свою сім’ю заради майбутнього малюка. А хіба можна вчинити інакше? Зруйнувати щось легше, а потім дороги назад вже не буде. Я вірю, що в нас все буде добре, чоловік більше не зробить такої помилки коли в нас буде дитина.
Ну хіба не правильно я роблю зараз?
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
