fbpx

Одного разу, я раніше прийшла додому з роботи. Як тільки зайшла в квартиру перше, що помітила – це чужу жіночу курточку на вішалці. Опустивши очі, я ще й туфельки примітила, явно не мої. На кілька хвилин я остовпіла від несподіванки. Звичайно, я зрозуміла, що ці речі належать іншій жінці, яку Руслан привів в наш дім

Коли я зустріла Руслана, була найщасливішою дівчиною в світі. Він виглядав дуже надійним, таким, з яким можна створити міцну сім’ю. Саме про гарну родину я мріяла багато років, бо все, що я пам’ятаю зі свого дитинства – вічно працюючу і втомлену матір. Вона ростила мене одна.

Свого часу мама не змогла пробачити батькові його зраду і виставила його за поріг не тільки нашого дому, але і нашого життя. Мене тоді ніхто і не питав, чи хочу я спілкуватися з батьком. Вибір вони обоє зробили без моєї участі. Жити без батька було дуже важко, адже грошей не вистачало, і я вже тоді розуміла, як це рости в неповній сім’ї. Дивлячись на свої заношені речі, я собі пообіцяла собі, що не повторю помилок матері.

Мій чоловік досить таки видний чоловік. Як тільки я його побачила, то відразу зрозуміла, що це моя доля. Розумний, забезпечений, упевнений в собі. Саме таким я хотіла бачити батька своїх майбутніх дітей. Я теж маю гарну зовнішність та й розумом мене природа не обділила. Руслан звернув на мене увагу і незабаром я стала його законною дружиною.

Своє сімейне гніздечко ми облаштовували довго і доклали багато зусиль для цього. Разом багато працювали, заради нашого спільного блага доти, поки я не дізналася про те, що чекаю дитину. Чоловік був дуже щасливий, почувши цю новину, і оточив мене увагою і турботою.

Звичайно, я неабияк набрала у вазі, і постійна втома дала про себе знати. Чоловік уже не так дивився на мене, але підтримував і говорив, що любить. Його постійні затримки на роботі я списувала на те, що хоче більше заробити, адже гроші нам дуже знадобляться, коли я піду в декрет.

Одного разу, я раніше прийшла додому з роботи, адже відчувала себе не зовсім добре. Як тільки зайшла в квартиру перше, що помітила – це чужу жіночу курточку на вішалці. Опустивши очі, я ще й туфельки примітила, явно не мої. На кілька хвилин я остовпіла від несподіванки. Звичайно, я зрозуміла, що ці речі належать іншій жінці, яку Руслан привів в наш дім.

Взявши себе в руки, я покликала чоловіка. Сказати, що він був здивований – це нічого не сказати. Я зробила вигляд, що нічого не помітила і, посилаючись на втому, відразу пішла в душ. Добре там виплакавшись, я згадала своє дитинство без батька, витерла обличчя, і, немов би нічого не сталося, вийшла з ванної кімнати.

Я довго роздумувала про те, як я маю себе далі поводити. Перед очима стояло дитинство без батька. Я не дозволю, щоб моя дитина росла так само! Впевнена, що для чоловіка ця жінка нічого не означає і це всього лише тимчасове захоплення. Не зможу я через таке зруйнувати свій шлюб. Я і досі люблю чоловіка і, думаю, зможу пробачити зраду заради дитини.

Я зайшла на кухню, чоловік готував вечерю, а чужих речей вже не було – наче це все мені примарилося. Ми повечеряли і лягли відпочивати.

Вранці чоловік посміхнувся мені і вручив свою банківську картку, запропонував розвіятися, сходити в салон краси, по магазинах, оновити гардероб. Можливо, хтось осудить мене і скаже, що я себе не поважаю. Можливо це так, але я зробила вибір і назад дороги немає. Я збережу свою сім’ю заради майбутньої дитини. А далі час покаже.

Фото ілюстративне – onashem.mediasole.

You cannot copy content of this page