Я у своїх батьків єдина донька, і мама сподівалася, що коли я вийду заміж, то буду жити з нею.

Тому вона була дуже розчарована тим, що відразу після весілля ми з чоловіком пішли жити до його мами.

Мама на мене образилася, вважає, що я вчинила підло.

В це важко повірити, але біля свекрухи мені краще, ніж біля рідної мами.

Вдома ніколи не було так затишно та комфортно, як у свекрухи.

Мого батька не стало, коли мені було лише 5 років.

Після цього мама дуже змінилася – стала холодною і відчуженою. Так, вона дбала про мене як і раніше, але я не відчувала любові від неї і материнського тепла.

Мама любила повторювати, що просто так у цьому світі ніхто нікого не любить. Люблять за щось. І я постійно повинна була доводити, що я варта її любові.

Коли я зустріла Ігоря, я нарешті відчула, що мене хтось любить.

І його мама прийняла мене так тепло і душевно, що я навіть не вірила, що так буває.

Та й у будинку у мами чоловіка було дуже затишно. У нашому домі я не пам’ятаю такого.

Ця жінка справила на мене незабутнє враження, від неї віє добротою і любов’ю.

Коли ми одружилися, то постало питання, де нам жити.

Свого житла ми не мали. А обидві мами кликали нас до себе.

У моєї мами трійка, у свекрухи двійка, але порадившись із чоловіком ми вирішили, що жити підемо до його мами.

Моя мама як це почула, відразу влаштувала сцену.

– Почекай, наплачешся ще. Те, що тебе кілька разів там привітали, ще нічого не означає, – говорила вона, коли я приїхала забирати речі. – Ще попросишся додому – ніде так не добре, як біля рідної мами.

Але вже два роки ми живемо зі свекрухою, а проситися додому мені не хочеться.

Точніше, я більше не сприймаю мамину квартиру як свій дім. Мій дім тепер у квартирі мами чоловіка.

Ця жінка саме така, якою я завжди хотіла бачити свою маму.

Вона дбайлива, добра, уважна, а головне довела мені, що любити можна просто так.

Спочатку я готова була вивернутися навиворіт, щоб виправдати хороше ставлення свекрухи.

Після роботи я вставала до плити, потім прибирала вдома, завжди знаходила собі якесь корисне заняття, аби показати, що я хороша, що мене є за що любити.

Одного разу я прийшла з роботи, мене зустріла свекруха, яка сказала, що нам треба серйозно поговорити.

Я подумала, що вона хоче сказати, щоб ми від неї з’їжджали, але вона мене здивувала, бо мова була зовсім не про те.

– Тобі якось некомфортно у нас, що ти місця все ніяк не знайдеш? Вже стільки часу минуло, а ти, як заведена, постійно бігаєш. Якщо щось не так, то скажи, – тихо мовила мама чоловіка.

Я спробувала якось пояснити, що намагаюся так заслужити і виправдати її гарне ставлення. А вона лише лагідно посміхнулася.

– Та що ти, люба! Не треба моє кохання заслуговувати і виправдовувати. Це не працює. Ти як прийшла, я на тебе подивилася – гарна дівчинка, мені сподобалася.

І син мій тебе любить, а він у мене хлопець розумний. Тому перестань щось робити заради мого доброго ставлення. Воно й так у тебе вже є. Від того, що ти не будеш щодня намивати підлогу або в тебе трохи пригорить картопля, я не стану гірше до тебе ставитися.

Після цієї нашої розмови мені стало набагато легше. Ми живемо у свекрухи, і мені дуже комфортно.

Вона дбає про мене, як про маленьку дівчинку, за всі ці роки вона жодного разу не влізла у наші з її сином стосунки.

А моя мама, з якою у нас стосунки хоч і покращали, але ще далекі від ідеалу, на мене ображається.

Вона вважає, що я своєю поведінкою показую оточуючим, що вона погана мати, коли її дочка пішла до свекрухи жити.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.