Мої роки минали швидко. Прийшов нарешті час пожити й трохи для себе – твердо вирішила я, вийшовши на пенсію. Адже діти давно не потребували моєї допомоги, вони вже давно дорослі та самостійні, внуки підросли, а вільного часу істотно у мене додалося. І хоча, за результатами нарахувань, пенсію я отримала абсолютно невелику, але накопичене за скромно прожиті роки, дозволять не думати про гроші хоча б найближчі кілька років. І мене це, чесно кажучи, дуже тішило, про дальше майбутнє, я тоді ще не думала, якось воно буде.
Витратити накопичений капітал, я вирішила, втілюючи в життя мрію своєї юності. Ще в студентські роки, з майбутнім чоловіком ми представляли, як відвідаємо найвіддаленіші куточки планети, найяскравіші і екзотичні її місця. Але, на жаль, за межами нашої країни нам побувати так і не пощастило. Вивчивши питання в мережі, вибір припав на автобусний тур по Європі. Кілька днів в дорозі, безліч країн, здавалося, чекали тільки мене одну, я мріяла побачити світ. Вирушаю вже цього літа – оголосила я своїй дочці і зятю. Попереду були тільки довгі 3 місяці очікування перед найбільшою пригодою у моєму житті.
Я потихеньку звикала до життя на пенсії, багато часу проводила в міській бібліотеці, стала відвідувати басейн, і спілкуватися з сусідками мого віку. І в черговий вечір, повертаючись з прогулянки з новими подругами, біля під’їзду я побачила знайомий силует. Мене чекав мій зять. І хоча мені було дивно бачити Івана без дочки, природно я не стала тримати його на порозі. Як і передбачалося, приводом для візиту послужило “важливе” прохання.
Давньою і всім відомою мрією мого зятя був дорогий позашляховик. І ось його колега на роботі, який збирається їхати за кордон, продає машину за дуже розумні гроші. Безумовно, як розумна жінка і відповідальна мати, моя дочка не дасть витратити всі сімейні заощадження на покупку автомобіля. А Іван, який явно не очікував таку вигідну пропозицію, не встиг назбирати достатньо, щоб вистачало на покупку машини, у нього очі аж світилися, коли він розповідав, як хоче придбати той автомобіль. Але я, як ніхто знаю, що таке мрія. Зять дивився на мене очима безпорадної дитини, і, звичайно ж, я не змогла йому відмовити. Ми з ним домовилися, адже він дуже просив, щоб я не говорила своїй доньці про позику. У свою чергу він зобов’язався повністю погасити борг протягом 3 місяців. Так мій зять став щасливим володарем мрії всього його життя. А дочка вважала, що Іванові повезло вторгувати хорошу ціну і його накопичень вистачило для покупки такого дорогого авто. А я раділа, дивлячись на непідробні емоції моєї сім’ї.
Але час минав швидко, і ні через місяць, ні через два, не було повернуто жодної копійки з боргу. Наближався час оплати мого довгоочікуваного євротуру, про який я думала щохвилини, будувала великі плани. Борючись з власною незручністю, я стала натякати своєму зятеві на повернення грошей. Спочатку Іван вдавав, що абсолютно не розуміє, про що я. А в кінці нашої розмови, заявив, що я як родичка повинна його зрозуміти, ну немає у нього грошей, немає. Яка ж я бабуся, якщо думаю тільки про свої тури і не розумію, що йому потрібно забезпечувати двох дочок. І тут я зрозуміла, що повертати гроші він не збирається.
І хоча, з одного боку, я відчуваю себе незручно, з іншого, не хочу відмовлятися від мрії про подорожі. Підкажіть, як вплинути на зятя і впросити його повернути борг? Може, варто розповісти доньці про те, що сталося? Або забути про свою мрію і радіти новій машині зятя? Я дуже не хочу вносити якісь непорозуміння та суперечки в їх сім’ю, але не можу зрозуміти, як доросла людина могла так вчинити, адже я дуже поважала свого зятя, довіряла йому.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
