Зараз сюди пишу і так мені важко від всього, що складно передати словами, але я спробую, адже вірю, що це допоможе мені прийняти правильне рішення в майбутньому.
Нещодавно я черговий раз посперечалися зі своєю рідною мамою по телефону, а свекрусі вже і дзвонити не хочу. В онука, мого єдиного сина, є дві бабусі, які живуть поруч з садочком і не можуть його вчасно забрати додому, вони просто не хочуть, на жаль.
Заздалегідь хочу наголосити, що це не мої примхи, робота так складається: я працюю в магазині позмінно, моя вечірня зміна о 20 годині закінчується, це вже пізно дуже я повертаюся додому, а чоловік на заводі в дві різні зміни працює, не завжди виходить забрати дитину додому з садочка у призначений час.
До слова сказати, в нашому невеличкому містечку, де в основному всі заводські, адже у нас чимало підприємств, в садочку зробили спеціально групу до 20 годин вечора, але за неї треба платити окремо – втридорога, а це постійні витрати великі, це для нас зовсім не вигідно, адже в це ще входить додаткове харчування. Та й бабусі у нас є аж дві, розраховували на їх підтримку та допомогу.
Он у моїх знайомих бабусі біля онуків крутяться з ранку до вечора, водять їх на різні гуртки, займаються з дітками вдома, а нам, на жаль, так зовсім не пощастило.
Моя мама працює, але вже о шостій годині вечора вона вільна, робота у неї закінчується. Зате у неї особисте життя на першому місці після того, як вона з моїм вітчимом розлучилася.
Мама мені постійно говорить про те, що після роботи їй треба відпочити, маски на обличчі зробити, щоб гарно виглядати, так як майже кожні вихідні – у неї побачення, кафе і прогулянки. Якщо нічого не планує, то вона може до себе зрідка взяти онука, але тільки на вихідні, і на трішки, мені це коштує декількох годин вмовлянь і на це у мене має бути серйозна причина, адже, якщо я скажу, що просто хочу приділити час собі, або відпочити, мама ніколи не послухає мене.
Вона не любить, коли онук багато бігає і стрибає, вона не може зосередиться, на своїй якийсь медитації. Любить давати рекомендації по вихованню, але сама в цьому брати участь не хоче.
Свекруха – це вже зовсім інша, мати мого чоловіка по життю домогосподарка. Народила чотирьох дітей, з різницею в два-три роки, мій чоловік найстарший, і звикла сидіти вдома. Ну ось начебто і могла піти і забрати онука, що їй важко?! Але вона ж така зайнята, що важко сказати навіть – скільки справ по господарству, а ввечері вона взагалі зайнята: треба на двох молодших і свекра купу їжі наготувати, всіх зустріти, нагодувати і спати вкласти.
Свекруха нам не допомагає, бо не може, а мама моя – не хоче.
Разом з тим, до чого ж, мені важко зрозуміти, коли бабусі, зустрічаючись на святах, одна поперед одної розповідають про свої заслуги перед онуком: хто що йому купив. Але нам не потрібні ці подарунки, нам потрібна реальна допомога і тоді гроші зберігатимуться в сім’ї.
Ось і зараз, дзвонила мамі, вже просто почала її благати, щоб завтра забрала дитину – у нас в сімейному бюджеті вже просто дірка, нам зараз грошей не вистачає, кожна гривня на рахунку, часи дуже складні, зарплату зменшили і мені і чоловікові.
Грошима моя мама нам допомагати не хоче, каже, у мене чоловік є, не вистачає, щоб вона за зятя ще платила, але і забирати дитину теж не хоче теж. Свекруха теж за садочок не заплатить, зітхає, що у неї дуже багато витрат – чоловіки їдять як не в себе.
Я вирішила з чоловіком, що будемо сподіватися зараз лише на свої сили, більше в бабусь нічого просити не будемо. Але на старості років ми теж відвернемося від них. І я вважаю, що правильно зробимо.
Фото ілюстративне.
