Я зі своїм чоловіком відразу після весілля стали відкладати гроші на своє власне житло, адже це запорука благополучного сімейного життя.
До шлюбу я мала свою власну невеличку однокімнатну квартиру.
Ця нерухомість мені ще в спадок від дідуся дісталася, але для сім’ї та квартира, правду сказати досить таки мала, а ми мріяли про своїх власних дітей.
Та продавати свою квартиру і вкладати гроші в наше спільне житло я не збиралася, мало, як там життя складеться, а це єдине, що в мене є.
Я відчувала, що це можу бути неправильне рішення, про яке я ще можу згодом пошкодувати.
На роботу ми з Михайлом їздили в столицю, це десь дві години їхати потрібно з нашого невеличкого містечка, але там зарплати кращі, тому ми вирішили поки працювати там обоє.
Мої мама й тато жили небагато, тому, особливо, нічим нам не могли допомогти, я все це розуміла, тому допомоги з їх сторони не чекала.
А мама мого чоловіка, хоч і жила недалеко від нас, але мала ще меншу доньку.
Вона завжди старалася їй допомогти, чим могла.
Ми надіялися лише на себе, відкладали кожну копійку, адже мріяли про свій власний комфортний дім.
За два роки нелегкої праці, ми з Михайлом наскладали гроші на перший внесок і вже планували йти в банк, щоб оформити квартиру в кредит для нашої сім’ї.
А за тиждень до цього дня, який я собі запланувала, прийшла мама чоловіка.
Свекруха тоді сказала, що її донька, сестра мого чоловіка, збирається виходити заміж.
Вона хоче зробити весілля їй гарне, просила позичити гроші для цього, сказала, що з квартирою ми поки можемо почекати, адже нам є де жити, а гроші обіцяла швидко повернути.
Свекруха обіцяла, що гроші поверне.
Я подумала логічно і зрозуміла, що зі своєї мінімальної зарплати мама нам буде повертати цю суму не один рік, тому я сказала, що я проти.
Я пояснила, що мені шкода їх, але мама, на жаль, просто не має змоги швидко нам повернути ті гроші, а чекати роками, я теж не можу.
Якщо в сестри чоловіка і його нареченого грошей на весілля немає, то нічого його й робити, можна й так розписатися і жити спокійно та щасливо, так зараз роблять багато молодих сімей.
Не в весіллі справа. А мама чоловіка образилася.
А через декілька днів, перед тим, як йти в банк я хотіла перерахувати гроші і виявила, що половини суми немає.
Ввечері чоловік прийшов з роботи і сказав, що він позичив мамі ту частину грошей, яку він заробив, тобто саме свої гроші власні.
Михайло мені пояснив, що сестра в нього одна і він не хоче їй відмовляти, він її старший брат і має допомагати й той час, коли вона потребує такої допомоги.
Я сказала чоловікові, щоб збирав свої речі і йшов до своєї мами, раз навіть не порадився зі мною і вони важливіші для нього.
Михайло тоді пішов, він сказав, що житиме в мами, адже його сестра поїде жити до чоловіка свого.
А через пів року колишній несподівано повернувся з букетом троянд.
Для мене це було дуже несподівано.
Він просив вибачення, сказав, що помилявся і кохає мене, зробив помилку, тепер лише це зрозумів.
Я знаю, що його сестра пішла від свого чоловіка, вона чекає дитину, повернулася жити до своєї мами.
І, виходить, тепер Михайлові ніде жити.
Я сказала колишньому чоловікові, нехай вирішує свої проблеми сам, я йому пробачила, але жити з ним не хочу.
А мама моя мені говорить, щоб я пробачила чоловіка і зберегла сім’ю, адже чоловік не зрадив мені, просто помилився.
Але чи потрібно це робити?
Чи варто пробачати чоловіка?
Фото ілюстративне.
