fbpx
Життєві історії
Одного разу восени син прийшов зі школи в черевиках, які геть розклеїлися, ноги були зовсім мокрі. Грошей на нове взуття у мене не було, тому я єдиний раз в житті наважилася попросити гроші у свекрів, але вони відмовили, сказали, що нещодавно нові меблі додому купили, так що у них зараз нічого немає

Свого сина я ростила сама, і було це для мене дуже непросто. З чоловіком ми розлучилися, коли Миколці було всього чотири роки. Мені на той час було 28 років, працювала я вихователькою в дитячому садочку, зарплата у мене була невелика, то ж я з сином повернулася жити до своїх батьків.

Мама моя не схвалювала розлучення, і завжди наполягала на тому, щоб я помирилася з чоловіком. Але я не могла цього зробити. Вадим, мій чоловік, знайшов собі іншу і пішов до неї. Потім у них щось там не склалося, і він виїхав в Англію. Відтоді я про нього нічого не чула.

Щоправда, батьки Вадима не відмовились від внука і час від часу забирали Миколку до себе. Я не була проти цих зустрічей, адже розуміла, що Микола у них єдиний внук. До того ж батько його як у воду канув – ніякої допомоги від нього не було зовсім, він жодного разу сину навіть не зателефонував.

Мені запам’ятався випадок, як одного разу син прийшов зі школи в черевиках, які геть розклеїлися, ноги були зовсім мокрі. Грошей на нове взуття у мене не було, тому я єдиний раз в житті наважилася попросити гроші у свекрів, але вони відмовили, сказали, що нещодавно нові меблі додому купили, так що у них зараз нічого немає.

Тоді я позичила у співробітниці на роботі, а до них більше ні за чим не зверталася. Син виріс, поступив в університет, вчився добре, а далі захотів їхати за кордон на стажування. Так і залишився в Чехії, а я до нього час від часу приїжджала.

Тим часом в Україну повернувся мій чоловік, я його випадково на вулиці зустріла. Вигляд у нього був не вельми добрий. Вадим мені зізнався, що приїхав, бо хворіє, потрібні гроші і догляд. І відразу запитав, де наш син, як у нього справи.

Я Вадиму нічого не відповіла, побажала одужання і пішла. А ввечері зателефонувала сину і розповіла, що бачила його батька і про те, що з ним сталося. Подумала, що син вже дорослий і нехай сам вирішує, чи хоче він спілкуватися з татом, чи ні.

Микола відповів, що допоможе грошима, щоб я пішла і дізналася, про яку суму йдеться.

Здивована я кажу, синку, та ж він тебе кинув, жодного разу з днем народження не привітав. Він же стільки років гроші в Англії заробляв, де ж він їх дів?

А син мені відповів, що те, як Вадим з ним повівся – свідчить про те, що він не дуже гарний батько, але це не означає, що він так само має бути не дуже гарним сином.

І я погодилася з своєю дитиною, має змогу – нехай допоможе, а Господь все бачить. Пишаюся, що змогла виростити такого гарного сина.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page