Одного разу Віра сказала чоловікові, що хоче поїхати на заробітки, в Італію. Микола сприйняв цю новину дуже критично, адже всі ці роки він для дружини і дітей старався – не пив, не гуляв, а лише працював, щоб у них усе було. Віра таки поїхала за кордон, а з Миколою розлучилася, він сам наполіг на цьому. Сини маму зрозуміли і підтримали, бо як і вона, теж ніколи не бачили батька вдома і не відчували його підтримки. І тільки Микола не розумів, що він зробив не так

Той день, коли Віра виходила заміж за Миколу, був найщасливішим у її житті. Вона його кохала по-справжньому, і вірила, що саме він і є її доля.

Зустрічалися вони з Миколою трохи більше двох років, бо Віра ще вчилася в університеті, і хотіла спочатку отримати диплом, а вже потім створювати родину.

Микола був старшим за неї майже на 10 років, тому чекати не хотів, і як тільки закінчила Віра університет, відразу вони відгуляли весілля.

До того часу Микола вже збудував власний дім, бо їздив на заробітки, і привів молоду дружину в свою оселю.

Здавалося б, все є для щастя, от тільки саме щастя десь забарилося. Сімейне життя чомусь зовсім не було схожим на казку. Миколу наче підмінили, відколи Віра стала його законною дружиною.

– Моя дружина працювати не буде, – заявив Микола. – Будеш вдома сидіти, будинок доглядати, і дітей наших ростити.

Засмутилася тоді Віра дуже, бо ж для чого вона 5 років в університеті вчилася, щоб тепер вдома сидіти? Але сперечатися з чоловіком було марно. До того ж, невдовзі народила вона свого первістка, то ж перший час займалася дитиною і не думала про роботу.

Через 3 роки народився ще один син, і Віра наміцно осіла вдома з дітьми.

Микола гроші заробляв, тут нема що нарікати, але ж і вдома його ніколи не було, тому Вірі доводилося одній справлятися і з домашніми клопотами, і дітей ростити.

Люди в селі захоплювалися родиною Миколи і Віри, навіть дехто їм заздрив, але ніхто і не уявляв, як самотньо почувається Віра у цьому шлюбі. Чоловік приходив додому пізно, і ніколи навіть не питав, як вона себе почуває, не те, щоб обійняти чи сказати добре слово.

Тішили Віру лише її сини, добрими людьми вони виросли. Але, ставши дорослими, розлетілися хто куди, а Віра сама залишилася в своєму великому домі, бо чоловік хоч у неї і був, але насправді його і не було ніколи.

Одного разу Віра сказала чоловікові, що хоче поїхати на заробітки, в Італію. Микола сприйняв цю новину дуже критично.

– Що ти собі надумала? Та мене люди засміють! Чого тобі не вистачає? Будинок є, машина є, гроші є.

– Так, але все це твоє, а не моє. І чоловіка в мене ніколи не було, хіба що про людське око і на папері, – відповіла Віра.

Микола не розумів, про що вона говорить, адже всі ці роки він для дружини і дітей старався – не пив, не гуляв, а лише працював, щоб у них усе було.

Віра таки поїхала на заробітки, а з Миколою розлучилася, він сам наполіг на цьому. Сини маму зрозуміли і підтримали, бо як і вона, теж ніколи не бачили батька вдома і не відчували його підтримки.

І тільки Микола не розумів, що він зробив не так?

А яка Ваша думка, хто винен в такій ситуації? Чоловік, який не приділяв дружині і дітям належної уваги? Чи це дружина біситься з жиру, і не вміє оцінити те, що має?

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page