Ще до народження синочка Віру кинув наречений, тому вона знала, що роститиме дитину одна.
На душі було так важко, що словами не передати. Полегшало аж тоді, коли в лікарняній палаті вона нарешті побачила свого синочка. Ну і що, що Іван втік, але ж він залишив їй своє продовження.
Віра годувала сина і тихо плакала. Як же він схожий на Івана!
З пологового будинку молоду маму зустрічали подруги та батьки, а ще був вірний шкільний друг Андрій.
Вдома на Віру чекав сюрприз – батьки підготували кімнату для неї та сина, з новим ремонтом, дитячим ліжечком та іншими необхідними речами.
Коли малюк заснув, усі вирушили на кухню пити чай. Усі були щасливі, адже не дарма кажуть, що дитина в домі – це янголи в хаті, але Вірі чомусь не раділося.
Куди подівся Іван Віра не знала, він просто зник.
Але якось вона гуляла з дитиною в парку, і зустріла свою подругу. Та розповіла Вірі, що Іван одружився з дівчиною, Христиною, у якої дуже багатий батько.
– Одружилися вони два місяці тому, свекор твоєму Івану хорошу роботу запропонував. Ти тільки не переймайся, добре? Не пара він тобі, я впевнена, ти і без нього впораєшся!
І Віра взяла себе в руки, стала жити для дитини. З часом, біль стихав. Весь цей час з нею поряд були подруги, батьки і Андрій. Він жив у сусідньому під’їзді, часто в гості заходив, і коли треба, грався з малюком.
Так минуло три роки. Віра більше не плакала за Іваном. Синочок став її щастям і змістом життя.
Одного разу Віра на кухні готувала вечерю, раптом в двері її квартири хтось подзвонив.
Відчинив її батько, який зустрів неочікуваного гостя словами:
– Кого я бачу! Ти що тут забув?
– Маю право, хочу побачити сина. Пустіть!
У цей момент у дверях з’явився Андрій, він мовчки глянув на Віру, а потім вони вийшли разом у коридор. Бабуся поспішила до онука до спальні.
– Віро, чого ти мовчиш? Скажи сину, що я його батько!
На шум в коридор вийшов трирічний синочок Віри.
Іван покликав хлопчика до себе.
– Синку, я твій тато! Йди до мене!
Та дитина залишилася стояти на місці, хлопчик дивився на Івана, а потім побіг на руки до Андрія.
– Це мій тато. Я його люблю.
Віра вийшла на майданчик разом із Іваном. Вона стільки разів у своїй голові уявляла цю зустріч, а тепер не хотіла взагалі нічого говорити.
Порушив мовчання Іван.
– Я не знав, що син у мене народився…
– А в тебе з Христиною є діти?
– Ні, вона не може народити. Ми розійшлися.
– Знаєш, Іване, я думаю, тобі не треба сюди приходити. Син виросте і сам вирішить, чи потрібний ти йому, чи ні…
А яка ваша думка? Як повинна була вчинити Віра?
Спеціально для Українці.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
