Анна і Валентина знайомі вже багато років, більше сорока років точно як вони знаються. Колись доля звела їх, молодих дівчат, на заводі. Вони обидві приїхали з села, шукали роботу. Пішли на завод, жили в гуртожитку, де і познайомилися і здружилися. Першою вийшла заміж Анна, їй пощастило знайти собі чоловіка з квартирою, то ж щаслива дівчина відразу після весілля переїхала з гуртожитка в простору двокімнатну квартиру.
Єдине, що її засмучувало, – з ними жила свекруха, так як квартира належала їй. Мама чоловіка була жінкою владною, то ж на перших порах Анні прийшлося нелегко. Валерій, її чоловік, теж був диваком, йому ніколи нічого було не треба. Ходив на роботу, приносив зарплату – і більше його не чіпайте, але Анну він не ображав, захищав від матері, коли було потрібно.
У Анни і Валерія народилося три донечки. Звичайно, тісно було в двох кімнатах їм усім, але Анна, яка жила і в гірших умовах, ніколи не нарікала. Сама вона з багатодітної сім’ї, від батьків чекати допомоги вона не могла. А тут, як не як, своє житло, нехай і невелике. Валерій взагалі не бачив проблем, він вважав, що діти виростуть і самі подбають про себе.
На відміну від Анни, Валентина вийшла заміж пізно, аж в 30 років. Її розлучений начальник звернув на неї увагу і запропонував одружитися. Дітей в першому шлюбі у нього не було, чоловік був старшим років на 15 від Валентини, але мав свою квартиру, то ж Валентина довго не думала – відразу прийняла пропозицію свого начальника Ігоря Семеновича.
Не пройшло і року, як Валентина сина йому народила, адже обоє були не молоді, потрібно було поспішати. Ігор Семенович сина назвав Юрієм – в честь свого батька, і виконував кожну забаганку свого єдиного спадкоємця. Але коли Юрчику було 15 років, батька не стало. Валентина залишилася вдовою, квартира чоловіка тепер була її.
Якось Валентина зателефонувала Анна і покликала її до себе в гості. Вона запропонувала подрузі їхати на заробітки в Італію. Хтось на роботі вже туди поїхав і Валентина теж загорілася цією ідеєю, але самій їхати було трохи лячно. А Анні теж треба було думати про майбутнє – у неї три доньки підростає, а вони всі досі живуть в двокімнатній квартирі.
Анна довго думала, але таки погодилася на пропозицію подруги. Поїхали вони в Італію разом, але потім змушені були працювати в різних містах, то ж бачилися подруги рідко, підтримували одна одну хіба що телефонними дзвінками.
***
18 років заробітків минуло для жінок дуже по різному. Всі зароблені гроші вони обидві відсилали дітям. Анна своїм дівчатам кожній купила по квартирі, а собі невеликий будинок за містом почала будувати. А гроші Валентини зникали кудись безслідно… Син постійно говорив, що вкладає їх в якусь справу, але ніяких прибутків не було видно.
Юрій двічі одружувався, і два рази розлучався. В кожній сім’ї залишив по дитині – Валентина тепер вважала своїм обов’язком допомагати внукам. Син лише телефонував мамі і казав, скільки цього місяця йому треба грошей, а Валентина висилала, все чекаючи, коли син нарешті почне господарювати.
Одного разу Валентина наче прокинулася від поганого сну, вона проаналізувала, що вони з Анною разом поїхали на заробітки, та купила три квартири, а у Валентини за душею – нічого. Добре все обдумавши, вона вирішила не присилати сину гроші, а відкладати їх для себе, бо ж старість не за горами, і їй треба буде якось про себе подбати, коли не зможе більше працювати.
Синові мамина ідея дуже не сподобалася, він якраз втретє вирішив одружуватися. Але подумав, що мамі перейде, і через якийсь час вона знову підкидатиме йому грошенят. Але Валентина твердо вирішила, що тепер вона складатиме собі гроші, щоб придбати хоча б однокімнатну квартиру, бо жити з сином і його дружиною їй якось не хотілося. Нехай і пізно, але до неї таки прийшло прозріння…
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
