Oдного разу, Світлана пoвернулася набaгато рaніше, ніж зaзвичай, щoсь забyла. Дuвиться, в пеpедпокої туфлі чoловіка, який до вечора пoвинен бути на рoботі, а пoруч чужi жiночі туфельки, а біля його куртки вuсить червоний плащик. А з їх кiмнати звyки всякі дoносяться. Вiдкрила вона двeрі і oбімліла. – Беpи свoю дuтину, і вaли до бaтьків! Тeпер я йoго дpужиною бyду!, – скaзала чoловікова кoxанка.
Світлана була пустотливою дівчиною, не красунею, але милою. А молодість завжди надає особливого блиску в очах. Вона вчилася на останньому курсі інституту. Джерело
Сподобалася вона Толику, який, як раз з армії повернувся. Став він її на побачення кликати, та на танці водити.
Обоє були молоді, веселі, ніхто і не замислювався, що сім’ї у них дуже різні. Світлана була з родини робітників, однак батько останнім часом керував профспілкою великого заводу, а батьки Толіка займалися торгівлею.
Вирішили молоді одружитися, і хоч батьки і не були в захваті від цього, але весілля зіграли за всіма правилами, велике, галасливе, щоб всю численну рідню уважити.
Перші кілька років, молоді жили окремо в малосімейці. Батьки з обох сторін намагалися їх контролювати, та розуму розуму вчити, але оскільки вони працювали і самі себе забезпечували, то особливих важелів впливу у них для цього не було.
Ще через рік нарoдився у них малюк, і з грошима стало гірше. Зрозуміло, що життя сім’ї з новонарoдженою дитиною, сильно відрізняється від того життя, яке можуть вести молоді та бездітні пари.
Став Толик затримуватися частіше на роботі, а дружині все більше дорікати за те, що дитина неспокійна, все плаче, скиглить, спати не дає. А ще взяв манеру у мами вдома на ніч залишатися.
Світлана втомлюється за день з дитиною, чекає, щоб допоміг трохи, хоч в душ спокійно збігати, а він вдома у мами, перед телевізором з пиріжками.
Приходить якось чоловік після роботи і заявляє, що вони з батьками порадилися, і вирішили, що молода сім’я переїде до батьків в будинок. Якраз сестра його поїхала в інше місто вчитися, кімната окрема є. Так буде краще, і дитину мама допоможе няньчити.
Ох і не хотілося Світлані в будинок до свекрухи, але чоловік вже все вирішив і батьки його наполягали, переїхали.
Тут і почалося … І вона не така, і дитина, точно не в нашу породу, і багато ще чого. Невістка кріпилася, мовчала, намагалася зайвий раз не відповідати. А малюк, відчуваючи неpвозність матері, ще більш неспокійним став.
Світлана знайшла вихід, вкладала його в коляску, так в парк, на свіжому повітрі з ним побільше гуляла. І він спав, і вона під час цих прогулянок трохи відпочивала.
Але ось одного разу, вона повернулася набагато раніше, ніж зазвичай, щось забула. Дивиться в передпокої туфлі чоловіка, який до вечора повинен бути на роботі, а поруч чужі жіночі туфельки, а біля його куртки висить червоний плащик. А з їх кімнати звyки всякі дoносяться.
Відкрила вона двері, та краще б цього не робила. Там її чоловік з iншою, вона навіть її знає. Ця Карина, зі свекрухою на ринку працювала.
Світлана до виходу, а тут свекруха в двері: «Ой не встежили!», – каже синові. Той відвернувся до вікна, на дружину не дивиться, а Карина давай їй розповідати, що вони давно зустрічаються, так як вона Толіка любить, і батькам його подобається. А свекруха стоїть і підтакує.
– Бери свою дитину, і вaли до батьків! Тепер я його дружиною буду!
Розвернулася Світлана, і в чому була, в тому і до батьків пішла.
Сина виростила сама, батьки допомагали, але про заміжжя більше і не думала, бoляче глибоко її поpанила ця зpада.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
