У мого чоловіка є ще два старші брати. Свекруха, їхня мама, маючи трьох синів, дуже швидко їх влаштувала – хлопці одружилися, пішли на свій хліб, що називається, а вона вмила руки і щиро вважає, що дорослим дітям вона не зобов’язана допомагати. Хоча жодному з них нічого не дала.
Ми після весілля відразу пішли жити на знімне житло, так як у мене вдома немає місця, а свекруха навіть слухати не хотіла про те, що хтось може жити з нею.
Моїй свекрусі 64 і вона дуже своєрідна жінка. У неї троє дітей, які вже давно народили їй купу онуків, але замість того, щоб якось їм допомагати, вона зациклилася на собі. Вона досі продовжує молодитися, хоча вже давно на пенсії. Фарбується і одягається так, що іноді це виглядає смішно. За плечима у неї два розлучення, після одного з яких вона стала щасливою власницею другої квартири. Зараз вона живе в будинку, який дістався їй від батьків і зустрічається з чоловіком, який на 5 років молодший за неї.
Квартирою, яку вона відібрала у свого колишнього чоловіка з принципу, мовляв, це плата за його зради і витрачений на нього час, вона ніколи не користувалася. Коли її діти попросили у своєї матері продати цю нерухомість, і поділити гроші між ними, щоб був стартовий капітал на покупку житла для їх сімей, то свекруха категорично їм відмовила. Сказала, що нехай і не сподіваються. Звинуватила їх у тому, що всі її діти виросли егоїстами…
Приблизно так само вона реагує і на інші їхні прохання про матеріальну допомогу: згадує про те, що вже старенька, і каже, що діти самі вже повинні їй допомагати, нарікає на проблеми зі здоров’ям і скаржиться на життя, хоча звичайно ж в реальності у неї справи йдуть набагато краще.
Знаючи важкий характер свекрухи, ми з чоловіком намагалися ніколи і ні про що її не просити. Але моя мама, яка з нею добре спілкується, якимось чином достукалася до її совісті, і домоглася того, щоб вона впустила нас з чоловіком пожити в її порожню квартиру, поки куплене нами житло в новому будинку не буде готове до переїзду, щоб ми перестали платити за знімання.
Спочатку свекруха робила вигляд, ніби вона рада нам допомогти, але потім показала своє справжнє обличчя. Сам факт, що ми переїхали в її квартиру, їй дуже не сподобався. Стабільно, раз в тиждень вона навідується до нас з перевіркою, і чіпляється до кожної дрібниці. То пил десь знайде, то хоче, щоб я відмила навіть те, що було забруднене ще до нашого переїзду, постійно вигадує, ніби ми їй щось поламали або зіпсували.
Одного разу свекруха, як завжди, прийшла без попередження, і побачила, що діти обписали стіну олівцем. Що тут почалося, свекруха питала мене, куди я дивилася і звинувачувала мене у тому, що я нічого не вмію цінувати.
Так, справді, діти дещо таки попсували в цій квартирі, але так як вона любить своїх онуків, «наганяй» за їхні витівки отримую від неї я. З чоловіком та ж історія: вона його ніколи ні в чому не докоряє, зате мені не соромиться все виговорювати. Одним словом, отримую я і за дітей, і за чоловіка.
Звичайно, я розумію, що живу в її квартирі, але все одно вона не має права так до мене відноситися. Я не розумію, невже не можна трохи допомогти рідним дітям, якщо ця житлоплоща все одно простоювала даремно? Невже невістка, яка вже подарувала їй двох онуків, не гідна хоч крапельки поваги?
Фото ілюстративне – ramsaydiagnostics.
