Одного разу приїхав Михайло додому на Різдво, а йому добрі люди донесли, що бачили, як до його дружини дорога чорна автівка приїжджає. Не повірив тоді Михайло пліткам, та й Ліля переконувала його, що люди заздрять їхньому щастю, тому і складають різні небилиці. Потім він сам бачив цю чорну машину Артура у них в селі, але Ліля сказала, мовляв, мало що, чого собі чоловік тут проїжджав. І знову поїхав Михайло на заробітки. Та доля зіграла з ним поганий жарт. Закохалася в нього одна заробітчанка, з лиця непримітна, зовсім не така красуня, як його Ліля, зате яка душа тепла і світла у цієї Галини

Михайло вже 12 років одружений і від своєї дружини він лише те і чує, що він мало заробляє, і що йому дуже з нею пощастило, бо інша давно б від нього пішла.

Михайло і справді довгий час вважав, що йому, простому хлопцю з села, неабияк пощастило, коли з поміж усіх хлопців, Ліля вибрала саме його.

Вона ж була першою красунею на селі, до неї чимало парубків залицялося, навіть з міста на дорогих машинах приїжджали, одним словом – мала Ліля з чого вибрати. Але сказала заповітне “так” лише йому.

Хлопець тоді був настільки щасливий, що зібрався, і з своїм дядьком за кордон на заробітки поїхав. Не було його пів року, зате повернувся з грошима, щоб у них було таке весілля, про яке мріяла його кохана.

Всі витрати на весілля Михайло взяв на себе, сам оплатив і ресторан, і музик, і навіть одяг для нареченої. Ліля хотіла дуже дорогу сукню, а у її батьків таких грошей не було, от Михайло і купив майбутній дружині таке вбрання, в якому вона наче королева була.

Після весілля Ліля відразу вирішила, що тепер Михайло їздитиме з своїм дядьком за кордон до тих пір, поки вони собі будинок окремий не збудують.

– Не хочу я жити ні з твоїми батьками, ні з своїми! – ображено надула губки Ліля. – Я в своїй хаті хочу господинею бути!

Не так планував Михайло провести свій медовий місяць і взагалі перші 5 років свого сімейного життя, але нічого не поробиш – поїхав за кордон заробляти гроші. Бо ж треба дружину щасливою зробити.

Додому приїжджав лише раз в рік, на Різдво, і то лише на кілька днів, бо ж робота чекала. Зате, через 5 років збудував Михайло будинок.

Сподівався чоловік, що дружина нарешті його похвалить, скаже, як вона йому дякує і як ним пишається, але натомість Ліля знову надула губки.

– Ну і що мені з цієї пустої коробки? Ти знаєш, скільки ще грошей потрібно, щоб довести її до ладу? Не можемо ми все вапном побілити і старий диван занести. Треба ж ремонт дорогий, і меблі сучасні! А тоді, може і про дітей подумаємо. Уявляєш, Михайле, які гарні діти в тебе будуть від такої красивої дружини як я?

І знову Михайло погодився з Лілею, і знову поїхав на заробітки, щоб тепер уже коробку (так Ліля назвала їхній будинок в два поверхи), до ладу привести.

Апетити дружини лише зростали, вона хотіла, щоб в їхньому домі було все найкраще, у неї одна люстра лише коштувала 18 тисяч гривень!

Але Михайло старався, бо любив дружину, і хотів забезпечити їй ті умови, на які вона заслуговувала. А коли скаржився, що йому важко, то дружина відразу ж його ставила на місце:

– А ти як хотів? Якщо знав, що не потягнеш таку красуню, то не треба було і свататися! Я б вийшла заміж за Артура, у нього і будинок готовий, і машина шикарна, я б з ним жила і горя не знала, а не чекала, коли ж нарешті я матиму хоча б дім нормальний, не кажучи вже про дорогу машину!

Образливо було Михайлу чути ці слова, але він ще більше старався, брав понаднормову роботу, аби лише дружині-красуні догодити. Схуд так, що вже й сам на себе не схожий, а їй все мало.

Одного разу приїхав Михайло додому на Різдво, а йому добрі люди донесли, що бачили, як до його дружини дорога чорна автівка приїжджає.

Не повірив тоді Михайло пліткам, та й Ліля переконувала його, що люди заздрять їхньому щастю, тому і складають різні небилиці.

Потім він сам бачив цю чорну машину Артура у них в селі, але Ліля сказала, мовляв, мало що, чого собі чоловік тут проїжджав.

І знову поїхав Михайло на заробітки. Та доля зіграла з ним поганий жарт. Закохалася в нього одна заробітчанка, з лиця непримітна, зовсім не така красуня, як його Ліля, зате яка душа тепла і світла у цієї Галини.

Вона дбала про нього, приходила ввечері після роботи, щоб вареників українських йому наліпити, та й теплом душевним поділитися…

Не встояв Михайло, сам не зчувся, як закохався, і то полюбив по-справжньому. Галина ж за нього готова і в вогонь, і в воду… І грошей їй від нього не треба, вона сама заробляє не менше за нього.

А як йому затишно і добре, коли вона поряд. Вона ж розуміє його з пів слова. Переживає, чи він не голодний, і чи шапку не забув одягнути, бо ж надворі холодно.

Картав себе Михайло, що зрадив дружині. Не знав, що тепер робити, кого вибрати? Красуню Лілю, якій лише гроші подавай, чи некрасиву Галину, яка ладна заради нього на все?

Олеся Біла.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page