Я вийшла заміж в доволі пізньому віці: мені було 57 років, а моєму обранцю, Петру Васильовичу – 60.
Ми обоє залишилися без своїх половинок, я давно овдовіла, а дружини Петра Васильовича недавно не стало.
З ним ми часто зустрічалися в церкві, потім на каву ходили, допомагали один одному і у всьому підтримували.
А потім Петро Васильович сам мені запропонував, щоб я переїжджала до нього, мовляв, не маленькі, нема чого ховатися.
Петро Васильович жив сам у своїй 2-кімнатній квартирі. Його єдина доросла донька Анна давно вийшла заміж і жила окремо. Коли не стало мами, вона не забрала тата до себе, і навіть не вважала за потрібне приходити до нього і хоча б їсти йому зварити.
А до мене він прикипів. Та й я теж до нього горнулася, бо вже дуже втомилася від самотності.
Я жила за містом, у власному будинку, разом з донькою, зятем і внуками.
Не можу сказати, що я скучала, бо роботи було багато завжди. Але завжди хотіла мати рідне плече поряд.
Петро Васильович став для мене такою людиною. Він відразу сказав, що ми розписуємося офіційно, щоб я не відчувала себе чужою в його домі.
Ми розписалися і стали жити разом в його квартирі. Самі собі давали раду, ні в кого нічого не просили.
А через 6 років Петро Васильович дуже захворів і потрібні були великі кошти на його лікування.
Я порадилася з донькою, і ми вирішили продати нашу земельну ділянку, щоб врятувати Петра Васильовича.
З Божою допомогою і нашою підтримкою мій чоловік одужав.
А потім він сам вирішив переписати свою квартиру на мене, я навіть нічого про це не знала.
Але одного разу приїхала донька Петра Васильовича і стала говорити, що ми вже пожили в татовій квартирі, а тепер можемо і пожити у мене в будинку, на свіжому повітрі, що називається.
Тут Петро Васильович і зізнався їй, що квартира тепер моя, і я повноправна господиня.
Якщо чесно, то нас відверто обурила позиція доньки мого чоловіка, адже коли він хворів, вона не запропонувала ніякої фінансової допомоги, навіть не приїхала його провідати.
Донька образилася на тата, звинуватила мене у всьому, і сказала, що знати нас не хоче.
Мені дуже неприємна ця ситуація. Я мимоволі зробила ворогами батька і доньку.
Петро Васильович мене заспокоює, каже, що я ні в чому не винна, і що це його рішення.
А мені все одно якось не по собі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
