Одружилися ми з Іваном дуже молодими. Жили ми в одному селі, і я закохалася у найкрасивішого хлопця в нашій окрузі.
Іван теж зацікавився мною, і засватав мене. Тоді я була найщасливішою у світі.
Починали ми своє сімейне життя дуже скромно. Мені від бабусі у спадок дістався її невеликий, старий будиночок, в якому ми і стали жити.
Працювали ми обоє: я поштаркою у нас в селі, а Іван – водієм рейсового автобуса.
Роботи ми не боялися: тримали господарку, садили город, шукали підробітки.
Іван з часом знайшов бригаду чоловіків, з якою став їздити на заробітки.
Відтоді грошей у нас побільшало, ми стали жити значно краще.
За кілька років наш будинок було не впізнати, ми нарешті вирвалися з тієї тотальної бідноти, в якій нам довелося жити багато років.
Я дуже любила свого чоловіка, і цінувала все, що він робить для нас з сином.
Щоправда, Іван дуже рідко бував вдома, і ми за ним дуже сумували. Але як він сам казав – то або біля моєї спідниці сидіти і нічого не мати, або гроші заробляти.
Я і сама це добре розуміла, тому і погоджувалася на те, що наші кращі роки проходять порізно.
А одного разу наш сусід Славко, який працював з моїм чоловіком в одній бригаді, швидше додому приїхав. Сказав, що мій Іван там має ще якусь роботу доробити.
Я повірила, але потім дружина Славка мені на вухо шепнула, що знає, що у мого чоловіка на чужині з’явилася інша жінка, тому він і не приїхав.
Коли ж через тиждень Іван таки повернувся, вдома його вже чекали складені валізи. Ніяких пояснень я навіть чути не хотіла.
Ми розлучилися, він назавжди кудись поїхав з нашого села, а я залишилася.
Я була впевнена, що чоловік подався до своєї нової пасії, і що у них все чудово.
Коли наш син вже виріс, я поїхала в Італію на заробітки. Але чомусь не змогла там довго працювати.
Мене так тягнуло додому, що я не можу словами це описати. На чужині нічого мені було немиле.
А тут сусідка, жінка Славка, попросила, щоб я її до себе в Італію забрала і з роботою допомогла.
Я їй сказала, нехай приїжджає, я їй свою роботу залишу, а сама додому поїду.
Марія не могла мені надякуватися, а потім зізналася, що має переді мною великий гріх – бо тоді сказала мені неправду про мого Івана.
Не було там у нього нікого, просто він залишився, щоб грошей більше заробити, от вони з Славком з заздрості цю історію і вигадали.
І зараз у Івана теж нікого немає, живе один. А Славко часто його бачить.
Марія дала мені адресу мого колишнього чоловіка і ще раз попросила в мене пробачення.
А я поїхала додому і розшукала Івана. Чоловік дуже зрадів, коли мене побачив.
Тепер ми знову разом. Нехай хоч на старість, але ми будемо щасливі.
А Марія з Славком? Бог їм суддя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.