fbpx
Життєві історії
Одного разу на вулиці почався проливний дощ. Ми з дітьми якраз були неподалік від будинку моїх батьків. Я зателефонувала мамі, запитала, чи можна зайти до них перечекати дощ, а вона сказала, що їх немає вдома. Хоча я точно знаю, що мама була, просто вона банально знову не пустила мене з дітьми до себе

У своїх батьків я неулюблена дочка, тому не відчувала від них ніколи особливої уваги і турботи. Все дісталося моєму братові. В дитинстві мене виховувала в основному бабуся, маму мої проблеми не дуже хвилювали, так як був улюблений старший син. Для годиться вони таки дещо для мене робили. Так, репетиторів мені наймали і жили ми всі разом, але з боку матері були постійні закиди в мою сторону. Братові ж в цей час не було жодного зауваження.

Зараз я заміжня, троє прекрасних дітей, свій будинок, все у нас добре. Тільки ось засмучує, що ніяк відносини з батьками у мене не складаються. Люди вони своєрідні, взаєморозуміння між нами абсолютно немає. Тепер у мене свої діти, але любові і прихильності до онуків у бабусі і дідуся не спостерігається.

Вони можуть взяти онука чи онучку на дачу на прогулянку, але при цьому дитину навіть не погодують. Та й коли у них вдома сидять з онуками (це звичайно дуже рідко буває), те ж саме. Знаючи це, дітей голодними з ними я ніколи не відпускаю, завжди готую по кілька страв, їжа завжди в будинку є.

Але вражає сам факт, що бабуся з дідусем не кличуть онуків до себе. Невже їм не хочеться побути з дітьми? Як можна зрозуміти таку поведінку? Мій чоловік коли на все це дивиться, то просто не розуміє, як взагалі таке можливо, адже свекри дуже люблять онуків і готові для них небо прихилити.

Одного разу на вулиці почався проливний дощ. Ми з дітьми якраз були неподалік від будинку моїх батьків. Я зателефонувала мамі, запитала, чи можна зайти до них перечекати дощ, а вона сказала, що їх немає вдома. Хоча я точно знаю, що мама була, просто вона банально знову не пустила мене з дітьми до себе.

Коли ми з чоловіком будували свій будинок, батьки трохи допомогли нам грошима, і це був перший і єдиний раз, коли вони прийшли мені на допомогу. Але батько почав приводити до нас у двір чужих людей, показувати будинок і говорити, що це він його побудував. Довелося мені поставити замок на хвіртку. Багато разів ми пояснювали батькам, що не хочемо бачити сторонніх людей у ​​себе у дворі, але толку ніякого.

І так у всьому: батько зовсім не визнає моєї думки, постійно втручається в наше життя, але не з допомогою, а з непотрібними порадами. У мене з чоловіком бувають серйозні непорозуміння через його втручання в наше життя.

Ось і як бути? Як прийти до взаєморозуміння з батьками? Адже це найближчі і найрідніші мені люди, це сім’я!

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

You cannot copy content of this page