fbpx

Одного разу Микола сказав Марині, що їм треба поговорити серйозно. Чоловік дуже хвилювався, не знав з чого почати, а потім таки наважився і запропонував їй зійтися. – Розумію, що це звучить дивно, але Марино, ми з тобою не чужі люди, діти тебе люблять, кращої мами мені для них не знайти, і якщо в тебе зараз нікого немає, то виходь за мене заміж. Марина призадумалася, з однієї сторони вона вже звикла і до Миколи, і до дітей, і до своєї ролі в їхній сім’ї. А з іншої – Микола чоловік її Тамарочки, і вона не знала, як на таке її сестричка відреагує на небесах. І поради нема в кого запитати

Марина зранку прокинулася, і на душі у неї було дуже тривожно, вона хоч і поставила свій телефон на беззвучний режим, але не минало і секунди, щоб вона не поглядала на екран. Всю ніч вона не спала, молилася, щоб Бог допоміг в їхній біді.

Телефон таки висвітив номер чоловіка рідної сестри, Марина тремтячими руками підняла слухавку і почула ті страшні слова, які воліла б ніколи не чути:

– Не стало нашої Тамарочки, спочила в Бозі, так що, Маринко, приїжджай, бо без тебе я не впораюсь, – сказав Микола і гірко заплакав.

Марина теж розридалася, бо любила свою сестричку понад усе, і не розуміла, за що їй в 38 років таке випробування у вигляді цієї страшної хвороби… Та видно, така доля…

Марина з Тамарою теж рано стали півсиротами, бо матусі їхньої не стало, коли вони були ще зовсім маленькими. Дівчатка тоді плакали і обіймали одна одну, обіцяли, що щоб не сталося, вони одна одну не залишать, тулилися до свого татуся, який почорнів від горя.

Не минуло і року, як в їхньому домі з’явилася тітка Люба. Мачуха їх не любила, і навіть не приховувала цього. Невдовзі вона народила ще спільного сина, і батько про них зовсім забув. Забрала дівчаток бабуся, мамина мама, яка практично їх і виростила.

Тамара першою заміж вийшла, їй пощастило з Миколою, хороший він, все вмів зробити, і хату сам збудував, двійко діточок у них народилося.

Марина раділа за щастя сестри, що хоч зараз у неї все добре. Сама Марина сімейним щастям не могла похвалитися, її чоловік зрадив їй на першому році їхнього шлюбу, вони відразу розлучилися, навіть діточок не встигли народити. Тому Марина до дітей своєї сестри ставилася як до рідних, любила вона дуже своїх племінників.

Коли сестра захворіла, Марина дітей і в школу водила, і уроки з ними робила, а Миколі грошима допомагала, бо заробляла вона непогано, а гроші їй витрачати особливо і не було на що. Та вона була ладна останнє віддати, аби лише її сестричка одужала, та, на жаль, нічого не допомогло, і рік виснажливої боротьби з хворобою закінчився непоправним…

Минув рік. Марина не переставала весь цей час підтримувати Миколу і доглядати їхніх дітей. Бувало навіть таке, що вона залишалася у них ночувати, коли зранку у когось з діток були важливі справи.

Одного разу Микола сказав Марині, що їм треба поговорити серйозно. Чоловік дуже хвилювався, не знав з чого почати, а потім таки наважився і запропонував їй зійтися.

– Розумію, що це звучить дивно, але Марино, ми з тобою не чужі люди, діти тебе люблять, кращої мами мені для них не знайти, і якщо в тебе зараз нікого немає, то виходь за мене заміж, будемо собі жити як всі люди.

Марина призадумалася, з однієї сторони вона вже звикла і до Миколи, і до дітей, і до своєї ролі в їхній сім’ї. А з іншої – Микола чоловік її Тамарочки, і вона не знала, як на таке її сестричка відреагує на небесах. І поради нема в кого запитати…

А яка ваша думка? Що б Ви порадили Марині? Наскільки це прийнятно в такій ситуації вийти заміж за чоловіка своєї сестри?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page