Мені 32 роки, я працюю в офісі. Мій робочий стіл стоїть впритул з робочим столом моєї колеги Вікторії. Вікторія співробітник більш досвідчений, і мені часто доводилося ставити їй питання по роботі. Вона симпатична і чуйна, завжди підкаже, завжди допоможе. Дуже хороша людина. Так, ми просиділи поруч майже два роки. Разом жартували, сміялися, працювали над складними завданнями.
Скажу відразу, я одружений, а вона заміжня. І у нас і у них все прекрасно. Ніяких натяків на флірт не було. Хіба що в дуже далекій жартівливій формі, і то рідко. І ось через два роки, майже щоденного спілкування, відбувається щось таке, в результаті чого люди зближуються. Саме так вийшло і у нас.
– Слухай, – питаю її. – Підкажи, як перейти в базу заявок по містах. Вона повернулася, подивилася на мій монітор, потім перевела погляд на мене, ми зустрілися очима…
Вона почала говорити, подивилася на мене вона і замовкла. Ми глянули один на одного, і зрозуміли, що закохалися. Але ні я, ні вона не наважилися дати волю своїм почуттям, тому ми обоє зробили вигляд, що нічого не сталося. Хоча обом було дуже важко мислити адекватно.
На наступний день я пересунув свій стіл в інший кут, ближче до вікна, пославшись на задуху в кабінеті. Час минав, але почуття не проходило, не полишало мене. Я бачив, що Вікторії теж дуже важко. Вона всіляко уникала спілкування зі мною і не писала навіть робочі листи. Намагалася піти з роботи раніше за мене або спеціально затримувалася довше.
Але одного разу нам таки довелося залишитися на роботі допізна, терміново треба було доробити проект. Я зрозумів, що не можу більше мовчати і зізнався Вікторії у коханні. Відтоді ми почали зустрічатися. Ні моя дружина, ні її чоловік нічого і не підозрювали. Наші відносини тривали близько двох років, ми разом їздили у кількаденні відрядження, намагаючись використати всі шанси побути разом.
Я не знав, що буду робити далі, мене все влаштовувало – поряд зі мною завжди була моя Вікторія, а вдома мене чекала любляча дружина. Але в один момент мені дуже захотілося піти з сім’ї. Я все зважив, і зрозумів, що треба щось змінювати. Додому я повернувся повний рішучості сказати дружині, що я йду від неї.
Не знаю чому, але в цей день моя дружина занедужала, то ж я вирішив відкласти розмову. Я доглядав за нею цілий тиждень і раптом зрозумів, що не хочу з нею розлучатися. Я геть заплутався.
Коротше, вирішив, що єдине, що може в такій ситуації зробити нормальний розсудливий чоловік, це – звільнитися. Так я і вчинив. Я дуже люблю свою дружину і дітей, хоча почуття до Вікторії ще до кінця не згасли. Проте, я точно знаю, що сім’я для мене – найважливіше.
Фото ілюстративне – psychologies.
