На сьогоднішній день у мене, на жаль, досить таки непростий період в життя, нічого зовсім не ладиться, а лише псується в житті – взаєморозуміння з чоловіком, стосунки з власними батьками, радості материнства.
Мені зараз трохи менше 30-ти років, а відчуваю я себе на всі 50, як би дивно це не звучало.
Моя мама, такий характер у неї, дуже відкрита людина, говорить все, що думає, прямо у вічі – та це, повірте, не так вже й добре. Ще й дуже любить пожартувати завжди.
Ми з моєю сестрою звикли до її різного роду зауважень та повчань, а ось чоловікові моєму дуже не подобаються висловлювання моєї мами на його адресу. Я частково розумію його.
Виходить у нас так, що я постійно намагалася їх примирити між собою, особливо, коли ми приходили додому від моїх мами й тата, але це вже не має ніякого значення.
Одного разу був випадок, який багато чого змінив у нашій родині.
Ми тоді якраз сиділи на дні народження у моєї мами і вона так, ненароком, сказала, що хотіла б бачити у зятях мого друга дитинства Олега, а я ось яка вперта наполягла на заміжжя зі своїм Андрієм, тобто чоловіком моїм.
Ще пару раз за столом, ніби ненароком, від мами прослизнули спогади про “працьовиті руки” і “красиві очі” Олега, при цьому мама говорила без якогось особливого негативу і підморгувала Андрієві, ніби просто ділилася спогадами про минуле з нами.
Андрій мій, до слова сказати – людина дуже серйозна.
Чоловік, як зазвичай бува, спочатку збирає образу довгий час, а потім видає все, що в нього на душі зібралося. Я, звичайно, чекала вже суперечки й готувалася до розмови, бо бачила його настрій.
А я вже тоді, до слова сказати, чекала дитину.
І в наступну хвилину Андрій почав висказувати моїй мамі абсолютно все, що вона йому говорила за стільки років, він згадав буквально все, до найменшої дрібниці, що навіть мене здивувало.
А вже потім повернувся до мене і сказав: “Я не хочу, щоб наша дитина проводила час з такою бабусею”.
Згодом на світ з’явилася наша дитина.
Я продовжувала щиро думати, що Андрій заспокоїться, зрозуміє суть сказаних мамою тоді слів.
Але ні, на жаль, тепер він почав слідкувати за моїми маршрутами, особливо, якщо я беру з собою нашу доньку. Він дійсно не хоче, щоб ми ходили до мами моєї.
Мені, щиро кажучи, дуже набридло звітувати йому щоразу, в якому саме парку ми гуляємо і з ким я розмовляю.
Якась пустка на душі, що мої батьки до сих пір не бачили внучку, хоча минуло більше місяця.
Мама дзвонить мені тепер майже щодня, цікавиться, що сталося, запитує, як справи у нас.
Вона часто напрошується в гості до нас, а я не можу сказати їй прямо, що як бабусі її вже немає для своєї внучки. Ось навіть зараз пишу, і самій хочеться піти і сісти подалі від усіх, щоб ніхто не чіпав.
З Андрієм останнім часом я розмовляю відсторонено та сухо, хоча він проявляє турботу та любов до мене і доньки, а мені лише потрібно розуміння.
Як донести до свого чоловіка й мами, що вони, своїми вічними суперечками, роблять гірше лише нам, своїм рідним людям, мені і моїй донечці?
Я хочу, щоб ми були щасливі усі разом. Чоловік з мамою зовсім не хоче спілкуватися.
А що тут можу зробити я?
Фото ілюстративне.
