Я росла без мами. Коли мені було близько п’яти років, її раптово не стало.
Через якийсь час батько одружився ще раз, і відтоді почалося моє інше життя, з якого я нічого доброго навіть згадати не можу.
Я стала жити з мачухою та своїм зведеним братом Антоном. Мені не подобався цей Антон, зовсім.
Батьки йому дозволяли все, все пробачали, в той час, як мене виховували дуже строго.
Особливо не солодко мені було, коли батька не було вдома. Тоді від мачухи мені добряче перепадало.
Дружина батька була лінивою, на роботу йти вона не хотіла, тому весь час мені доводилося бути разом з нею вдома.
Мачуха відмовлялася йти працювати і постійно знаходила виправдання, щоби залишатися вдома.
Вона перекладала на мене домашні обов’язки, в той час як батько говорив, що мені треба прибирати тільки свою кімнату, а решту часу я маю приділяти навчанню.
Тато робив зі мною уроки, він стежив за моїм навчанням, бо хотів, щоб я змогла досягти чогось у житті.
Батько мав свій бізнес і певний час ми жили досить добре.
Але, коли мені було 14 років, а Антону 9, справи батька значно погіршилися, і він нас попередив, що тепер нам доведеться “затягнути паски”.
Наближався день народження у Антона, і мачуха задумала подарувати йому дорогу ігрову приставку.
Батько спробував пояснити дружині, що зараз не найкращий час для таких покупок, але мачуха і чути нічого не хотіла.
– Олі ти купив ноутбук, а нашому сину шкодуєш приставку? – стала картати батька дружина.
– Наш син набагато молодший, а Олі скоро доведеться обробляти складні програми. До того ж цього року вона обійдеться без нового телефону, – намагався обгрунтувати свої дії батько.
Також він нас всіх попередив, що відтепер ми будемо також економити і на їжі, і на одязі, особливо це стосувалося мачухи, яка могла купити собі три пари взуття за один раз.
З того дня вони справді почали заощаджувати. Дружина батька більше не купувала кілька пар туфель, сорочок та купу іграшок для сина.
Але мачуха довго в такому режимі не витримала, і стала плакатися, що їй гроші потрібні.
– Якщо тебе щось не влаштовує – йди на роботу! – відповів батько.
– А хто займатиметься домашніми справами? Адже Антон ще маленький.
– Він уже школяр. Ти цілком можеш почати працювати.
Та працювати мачуха не збиралася, натомість, вона продала мої речі, оскільки вони були в хорошому стані і дорогі, і витратила гроші на новий телефон для свого сина.
Звичайно, що батько за це на неї дуже розізлився, і перестав їй взагалі давати гроші.
А вона, в свою чергу, зробила у всьому винною мене.
Коли я закінчила школу і поступила в університет, батько на 18-річчя купив мені квартиру.
Я відразу переїхала в своє житло, через що мачуха мені дуже заздрила. Хоча це була лише однокімнатна квартира, зате вона знаходилася недалеко від університету.
Батько заспокоїв мачуху, сказавши, що до 18-річчя син теж отримає квартиру.
Час минав, Антон погано вчився, мачуха весь час скаржилася на те, що їй замало усього, але батько не звертав на них уваги.
Він втомився від поганої поведінки сина, і від вічних нарікань дружини.
Одного разу мені зателефонували з невідомого номера і повідомили, що мій батько в критичному стані в лікарні.
Я чимдуж помчала до нього, і таки встигла з ним попрощатися.
А перед тим, батько встиг мені зізнатися, що все своє майно він переписав на мене. Навіть ту квартиру, яку він купив для сина, він переписав мені.
Син не виправдав його очікувань, його вигнали з університету, він набрав кредитів, і просадив всі батькові гроші.
Батька не стало, і я стала власницею усієї спадщини.
До мене приходила мачуха, і заявила, що я маю віддати квартиру її сину.
Та я не збираюся цього робити! Батькова воля була іншою, і я її дотримаюсь.
До того ж, Антон – не рідний син мого батька (хоча тато все життя до нього ставився як до рідного), тому ми йому нічого не винні. І мачусі теж!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.