Щиро кажучи я не раз в житті усвідомлювала, що через свою доброту я нічого хорошого в цьому житті не маю.
А вся права в тому, що мене виховувала бабуся, яка постійно мені намагалася дати почуття жалю та доброти до оточуючих мене людей. Я звикла ділитися всім, що у мене є.
Спочатку це була моя молодша сестра, якій я віддавала на перше прохання всі свої речі, які їй подобалися, а зараз – моя подруга.
З цією дівчиною Катею ми познайомилися недавно, але через те, що я змінила місце проживання, інших друзів у мене тут поки ще немає, тому ми часто з нею зустрічалися, спілкувалися.
Подруга часто скаржилася мені на своє життя, і мені ставало по-справжньому шкода її. Її чоловік – військовий, який майже ніколи не буває вдома, він постійно в роз’їздах по своїй службі, і тому з двома дітьми їй доводиться справлятися самій, допомагає тільки мати, з якою у неї не дуже прості склалися відносини, на жаль, за останні роки.
Грошей, за її словами, їх сім’ї вистачає тільки на їжу. Також моя знайома розповідала, що вже кілька років не купувала собі новий одяг, адже зараз вона дуже економить на собі і через бідність не користується навіть косметикою.
Звичайно ж мене не залишили байдужою ці досить сумні розповіді, як для жінки дорослої, я уявила собі, як подрузі зараз непросто.
Хоч я і сама заробляю небагато, але завжди намагалася її чимось пригостити, передати солодощі або недорогі іграшки її дітям, ніколи з порожніми руками в гості до неї не приходила.
Коли з’явилася така можливість – я стала віддавати подрузі свій старий одяг, але він був ще добре збережений, я поганого одягу їй не давала.
При цьому багато речей були в дуже хорошому стані, і їх можна було б мені ще комусь продати, але я по своїй наївності вирішила зробити добру справу, і подарувати їх їй, щоб вона мала в чому ходити, адже розуміла, що їй це необхідніше ніж мені зараз.
Яке ж було моє здивування, коли я випадково в інтернеті натрапила на оголошення про продаж цих речей. До того ж виставлена була не одна якась річ, а все, що я їй давала, абсолютно всі речі, які отримала моя подруга від мене.
Тепер не знаю, як на те, що сталося реагувати. З одного боку, всі ці речі мною були подаровані безоплатно цій жінці, і подруга могла ними розпоряджатися на свій розсуд, тим паче вона в мене їх сама не просила, але з іншого боку – я могла б і сама їх продати! Серед того, що я їй віддала, багато брендового і дорогого одягу, який я собі теж купую не часто, за цей одяг можна було б виручити непогану суму грошей.
Коли я думала, що допомагаю жінці, яка дуже цього потребує, то розлучалася з усіма речами без жалю, мені нічого не було шкода для неї, а навпаки, я намагалася їй допомогти чим можу.
А зараз, знаючи що вона їх перепродує, у мене навіть закрадаються думки про те, що мене якось свого роду використали, і насправді подруга нітрохи не бідніше мене. Може у неї бізнес такий – просити у людей подарувати їй речі, постійно натякати їм про це, які потім можна буде перепродати?
Найгірше в даній ситуації те, що я навіть стала сама себе обмежувати в коштах, щоб «допомогти» їй. Як взагалі у людини вистачило совісті брати у мене те, що їй не потрібно зовсім? Чому не віддала назад?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
